9

    Коли Пашка приніс 12 літрових пачок соку і пакет фірмових склянок цього ж бренду, Яна так розсміялась, що ледве стільця не перекинула, на якого всілася з розмаху.

- Оце ти мочиш, - ледве мовила крізь сміх. – Ти забув де працює твоя Яна?

- У моєї Яни на акціях якесь відверте сміття дарують, а це, глянь, нормальні склянки такі. Типу береш дві пачки соку…

- І в подарунок – склянка, - перебила його Яна і взялась за голову. – Це моя акція, Пашка! І нам склянки могли зробити задаром. Я не п’ю таких соків. Тим більш, що це не соки. Це нектари! Ти вдудлиш сам відро соку?

- Ну подумаєш, - він почав складати склянки до шафи. – Зате склянки нормальні.

- Які ми могли отримати задаром!

- Я не дозволю, щоб ці руки крали, - він вхопив її за пальці і якось кумедно чмокнув губами. – Ці руки ламають святий хліб, роблять мені чайочок, торкаються мого прекрасного тіла…

- Пашка, цими руками керує дуже розумна голова, - вона разок звела брови вгору. – Все геніально і просто, а схема так відпрацьована, що скоро можна буде патентувати! Є люди, які всерівно купують лише одну пачку. Їм треба чек? Не треба. Ото мої промоутери домовляються з касирами (бо самі вони доступу до каси не мають), і касири такі соки пробивають через раз одним чеком. Виходить скляночка. Щоб схемка працювала, треба ділитись. Отож спочатку робляться скляночки касирам, потім – промоутерам, а далі – і нам.

- Аферисти, - похитав головою Паша.

- Ніякої афери, - стенула плечима вона. – В такий спосіб, навіть, якщо мої промоутери бачать, що  з цього клієнта кошти на 2 пачки не витрусиш, то вони роблять все можливе і не можливе, щоб була куплена хоча б одна пачка саме цього бренду!

- Яка ти страшна жінка! Аж бентежиш мою душечку до глибини кісток!

- Ти не смійся. Страшна жінка зараз організує пиріжечки, - заусміхалась Яна, побачивши, що телефонує Василина Миколаївна. - Став чайник. Почаюємо.

    Поговоривши з сусідкою, підморгнула Пашкові, що значило, що вона не жартує. Пиріжечки будуть! І побігла на третій поверх.

- Щось у Вас зачастили ці приступи, - поспіхом проговорила Яна, роззуваючись на порозі квартири. – Може вже пора звернутись до лікаря, обстежитись?

- Та вже Андрій возив мене учора в лікарню, - Василина Миколаївна говорила поволі, важко дихаючи. – Треба на тиждень на стаціонар лягати. Прокапатись, каже лікар.

- Ну то треба, раз так каже, - стенула плечима, набирала до шприца потрібний розчин.

- То так і ляжу, - погодилась хазяйка квартири. – Трохи лад тут наведу, речі зберу, та й поїду…

    Яна оглянулась. У кімнаті, де зазвичай величезні полиці акуратненько були запаковані  книгами, панував, м’яко кажучи, армагедон.

- Ей, а що це ви тут затіяли? – нахмурила брови Яна, уже збираючи в пакетик розламані ампули, шприци, перчатки. – Вам не можна протирати пил на цих полицях! Це ж книги! Просто вибухівка для вашого організму! Астматикам взагалі не можна в оселі тримати стільки книг.

- То що ж я їх викину? – проговорила Миколаївна, все ще сидячи на ліжку. – Це все Андрієві книги. Вони йому треба.

- Ото хай Ваш Андрій і витирає усе це, - буркнула Яна. – А Вам не можна!

    Яна вловила, як важко зітхнула Миколаївна і відвела очі вбік.

- Ви не можете йому цього сказати, так? – одразу здогадалась.

- Яночка, ангел мій, - вона якось журливо усміхнулась. – Я й так йому в тягость. Скільки клопотів має через мене. Крил не може  розправити. Ні на які змагання не може поїхати – боїться мене залишати.

- Василина Миколаївна, - різко зупинила бабцю Яна. – Йому не стане легше, якщо Ви зляжете ще більше. Не можете Ви сказати – скажу я. Завтра ж зранечку Ви відправляйтесь у лікарню, а він за той час тут наведе лад. Це Вам обіцяю я. Нічого, не впаде у Вашого синочка корона, якщо трохи попрацює по господарству.

    Знову той журливий усміх майнув на вустах Миколаївни.

- От би йому таку дружину, як ти…

- Ні, ні, ви нас до пари не туліть, - махнула головою Яна і потупилась до виходу. – Ми різні полюси. Такі ніколи не стикаються. Ніколи! Але я трохи його Вам підправлю. Так, по сусідськи.

    Яна усміхнулась і підморгнула Миколаївній.

- Візьми хоч пиріжків трохи до чаю, - врешті припіднялась і Миколаївна. – З вишнями. Я так багато напекла, а Андрій каже, що йому з вишнями надто кислі.

- Е, не тямить він в пиріжках геть ніскілечки, - заусміхалась Яна, із задоволенням приймаючи з рук сусідки пакетик з пирогами.

   А пізно ввечері, глянувши на жменьку тих пирогів, які з Пашкою не доїли, коли чаювали, Яна на мить подумки занурилась у глибину його ситуації.

… Крила не може розправити…

… На змагання не може поїхати…

    Отак і живе, чувак, не виходячи за рамки дозволеного.

    Відкрила вайбер, де він скинув їй список тренувань.

    «Дозвольте мені Вам віддячити», - сказав він тоді їй, а вона його, як Крукова… Гострим поглядом, різким слівцем…

    «Дякую», - відписала під тим списком вправ і вийшла з вайберу.