11

    У такому жахнючому настрої, на роботу вона ще не прилітала ніколи. От хто потягнув за язик розказати мамі  про вчорашній інцидент? Ну для чого? Тепер вона категорично забороняє забрати Асю дододому, допоки одужання Яни не підтвердять усі лікарі усіх найпрестижніших університетів на чолі із Комаровським, чи й самим Кашпіровським. Мама взагалі вирішила взяти Асю з собою до Львова, куди їде з на тиждень до своєї сеструні. Так, Ася – дитина Яни, але мама в такі моменти заглушувала самодостатність Яни своїм авторитетом цілком і повністю. Не те, щоб Яна її боялась. Просто потім буде така сила-силенна нарікань, дорікань і «материнського пресингу», що допускати того всього Яна не хотіла зовсім.

    Ще й Пашка на добрий тиждень (якщо не на більше) поїде в Литву. Учора, коли вона так рясно йому телефонувала і жадала його спасіння, він впевнено виборював авторитет у литовських інвесторів. Гранд було виграно. Її коханий знову заробить кругленьку суму, але знову його прийдеться чекати і чекати.

- Ян, я хочу вибачитись. Не подумав. Погарячкував, чи що, - несподівано прозвучало над головою, і Яна здивовано глянула на Крукова.

- Що тобі треба?

-  Я щось не подумав, що правоохоронці опитують всіх. – Знову проговорив Круков зніченим голосом. – Думав ти їх прислала…

   «Ой, ні, ні, не треба мене розчулювати! – майнула в її голові стривожена думка. – Ти підеш з Арт Апу, Круков! Я вже це вирішила!»

- Ти стільки пережила, а я щось…

- Слухай, досить! – рявкнула Яна і махнула рукою. – Жалість – вбиває! Почув? Жалість – ВБИВАЄ! Мене жаліти не треба. Пережила і пережила. Рани зализала – все! Навіть якщо здихатиму десь під парканом, все рівно відкрию морду і, з останніх сил, рявкну, що ідея зі скретч картами – лайно, а мій Соловейко – в триста раз цінніший за тебе! І взагалі, не лізь туди, де керую я! І дінься кудись з моїх очей, бо я чекаю на клієнтів.

   Він криво усміхнувся і похитав головою.

- У тебе було важке дитинство? – запитав, потроху задкуючи. – Тебе лупили батьки? Чи чого ти така дика?

   Яна просто вхопила керамічну чашку зі свого столу та жбурнула в його сторону.

- Психопатка! – прошипів він крізь зуби і, кинувши погляд на друзки від тієї чашки, попрямував кудись геть.

   «Зате я завжди маю те, чого хочу», - подумала і нахилилась над паперами.

   Зустріч із клієнтами пройшла чудово. Концепція Яни їм сподобалась, підписали договір, оформили аванс.

- Пішли на обід, - написала Артему, але він довго не відповідав, то ж вона попрямувала до його кабінету.

   Може б її секретар і затримала, але та дівуня десь завіялась, то ж Яна рвучко відчинила двері.

- Хай ту еврі баді, - уже встигла вигукнути до того, як вметіла в кабінеті незнайомих чоловіків.

- А ось і вона, – несподівано проговорив Артем, вказавши на Яну відкритою долонею. – Сідай до нас.

- Дівчина гарна, - уже оцінював один із незнайомців, поки Яна всідалась поближче до Артема, - але промоутери це причепайли, яких сьогодні усі оминають десятими дорогами.

- Моїх не оминуть, - махнула головою Яна, примруживши очі. – А що будемо рекламувати?

    Візуально, то були грізні дядечки в добряче напрасованих костюмах і краватках. Складали враження серйозних особистостей, а це – чудово і прекрасно. Практика показувала, що чим багатшим і успішнішим є клієнт, тим простішим він є, як людина. Ніякий дешевих «понтів», показової пихатості – виключно ділова розмова по суті і швидке вирішення справ.

- Це представники компанії «Комета», - уже пояснив Артем і Яна блаженно усміхнулась.

- Водичка, - впевнено проговорила вона. – От і чудово. Ми вже стільки продали соків, нектарів і чаїв, що, будьте впевнені, водичка піде по накатаній схемі аж бігом. На скільки днів запускаємо?

- Власне, ми запускаємо квас і ще кілька видів води із вмістом натурального соку із екзотичних фруктів.

    Яна ледве приховала своє «фе» з почутого. Та ж таки стара добра практика показала, що сік із яблучка чи помідорків продати значно легше, а ніж рожеву гуаву, пітахайю чи ще там щось із цієї фантастичної галактики. Але, хай так. Треба буде  - то й коров’ячий послід продасть.

- Але ми хочемо чогось ексклюзивного, - уже говорив другий дядечко і морщив носа. – Може якісь тематичні аніматори по місту, можливо щось розсипати з вертольота, але точно не простих промоутерів.

   Яна одразу відчула суть того, що вони хочуть, але ж якщо їх остаточно спрямувати в те русло, то в цьому проекті особисто вона не братиме участі взагалі. Не на ту напали, панове. Без промоутерів ніяк!

-  Слухайте, я в цьому бізнесі уже варюсь шостий рік, - безсоромно збрехала вона. – Я можу підняти вам статистику за всі ці роки(знову брехня). Нічого ні разу не дало більшого результату, ніж професійні промоутери, які творчо звертали на себе увагу, впарювали все, що треба і робили ТАКИЙ акцент на тому, що типу клієнт ще й щось виграв, що далі ця схема спрацьовувала, як лавина.

    Артемчик ховав очі. Еееее, хіба йому зрозуміти, що за останній місяць піднялась вартість на корекцію вій, манікюру і на абонемент у фітнес зал? Їй треба кошти! Не Пашечки – вона хотіла своїх, власно зароблених грошиків. Прищурила око, а тоді добила:

- Думайте, - розвела руки в сторони. – Ми можемо все. Хочете антураж? Взагалі не проблема! Піднімаємо в небо вертоліт хоч завтра! Хочете результат – визиваємо моїм промоутерів.

    Чоловіки переглянулись. Один із них якось насмішкувато посміхнувся.

    «Цього не дожала», -  зрозуміла Яна, але зробила вигляд, що байдуже гортає якісь папери на столі Артема.

- Ну добре, ми подумаємо, - сказав отой фальшиво-усміхнений дядечко, і Яна відчула, як її суть скулилась від того «подумаємо».

    Це дуже слизька фраза. Зазвичай, вона значить, що їм «не зайшла» пропозиція, то ж зараз своєю бравою бригадою вони помандрують до конкурентів.

- Ви ж розумієте, що у Вас багато конкурентів? - ніби відчувши її думки, промовив той другий, - хочемо почути пропозиції всіх, а тоді й прийматимемо рішення.