18

- Ян, де ти ходиш? - почувсь голос Інни, як тільки  Яна показалась у холі Арт Апу. – Там Кортинський вже скоро подасть в службу розшуку!

- Так скучив за мною? – недбало пхикнула Яна. – Є Олег?

- Ні, наче нема, - дрібно закліпала оченятками Інна.

- Олег зараз в «Сафарі» їсть салат з вугрем і картоплю по улановськи! – несподівано заявив Круков і вказав на свій телефон. – в Інстаграмі он фото саме виставив.

- Маєш же ти час за всіма слідкувати, - звела брови Яна і направилась до кабінету Кортинського. – Я, між іншим, сьогодні їла яєчню із шматочками фети і ще салатик з руколи, печеної гов’ядини, помідорків і перепелиних яєчок.

- І що?  - вкляк на місці Круков, не взмозі збагнути нащо йому та інформація.

- Нічого, - відказала Яна. – Я просто в Інстаграмі цього не виставила. Ото розказую особисто, щоб не тривожився.

    Ненавиділа його. Просто не сприймала за особистість! І та ненависть так росла, масштабувалась, розгорялась, що краще б він взагалі на очі не попадався. Здавалося, що він настільки тупий, що й усвідомити того не може. Хотілося його чимось вколоти, виставити на посміх усім. Врешті, покинувши його без додаткових пояснень, відчинила двері кабінету і ввійшла в середину.

    Кортинський сидів перед кучками, спакованих у пачечки, коштів і явно їх перераховував.

- Що, Скрудж?- запитала і всілась на диванчик. – Кажуть, поки я об’їздила всі локації, ти тут сильно забажав побачити мої ясні очі.

- Да, забажав, - пхикнув у відповідь він. – Ти бачила, що Кометівців рекламує Пранкл Ізі?

- Не бачила, - то почути було дуже не приємно, то ж Яна аж скривилась.

- То загугли. А ти казала, що будуть наші…

    Швидко дістала телефон. Вічно цей Пранкл Ізі! Їх навіть серйозною компанією не назвеш. Ні офісу, ні команди! Сімейний бізнес, де двом - далеко за 50, одна вагітна, і ще мужик такий дивакуватий, з косичкою. От і весь кістяк команди. І керують, і нормальні проекти вигризають. Ціну значно меншу просять і все – всі серйозні компанії позаду. Але ж це якось не серйозно  - у них же на всі проекти один і той же сценарій. Типу – тактика, як у Крукова. Точно лопнуть! І року не пройде, як закриються! Лиш  воду колотять добряче усім! Дідько, Комета – був таки хороший проект.

- Ну й чудово! – ледве видавила зі свого горла.

- Чудово?

- Спробують, що таке дешевеньке гамнішко і прийдуть до нас із проханнями врятувати репутацію.

- Вони концерт влаштовують, - заперечно махнув головою Артем. – Серйозні зірки проплачені. А на концерті буде розіграш призів у формі лотереї. А щоб прийняти участь у лотереї, треба знаєш що?

- Купити завчасно сік чи квас і кудись вкинути кришечку?

- Етикетку! – відповів Артем, склавши руки на грудях. – Вказуєш на етикетці свій номер телефону і поміщаєш її у спеціальний пункт збору.

- Нормальна схема, - трохи журливо проговорила Яна і глянула кудись у бік. – Хто ж знав, що у них такий бюджет.

- Треба мати просто різні пакети пропозицій, - проговорив знову Артем, відкинувшись на своєму стільчику. - Економ варіант… Чи, ні, назвати типу «Стандарт пакет», « Люкс пакет» і «Віп пакет», і пропонувати різні цінові позиції абсолютно всім.

- І хто цим буде займатись?

- Я тобі розказую. Більше нікому, – його брови аж злетіли при тих словах. – Ти ж у нас любитель реконструкцій!

- Це не реконструкція, Артемчик, - Яна похрустіла в цю мить пальцями. – Це просто розширення пропозиції. Хороша задумка. Мені все подобається, але щоб все продумати і розробити, треба добряче посидіти, поїздити і наговоритись по телефону.

- Ти ж у нас вмієш все?

- Я – вмію! – махнула головою Яна. – Але я тобі не овечка тупа. Така робота має преміюватись. І паралельно з нею має робитись реконструкція. Якщо ми вже переходимо на новий рівень – то повністю, а не однією ногою!

- Як твоя реконструкція пов’язується із розробкою пакетів пропозицій? Я навіть не знаю, як Олегу це припідносити.

- А реконструкція – це те, що мене надихатиме, - Яна демонстративно заусміхалась і закинула ніжку на ніжку.

- Тебе надихатиме преміювання, - розкинув руки в сторони Артем. – З цим, думаю, проблем не виникне.

- Артемчик,  наше сонечко, преміювання – це елементарна зарплата за виконану роботу. А реконструкція – це те, що мені капЄц, як хочеться. Розумієш?

- Ну і як я маю це Олегу говорити? – психанув Артем. – Ти ж розумієш, що такі рішення я сам приймати не можу.

- Просто скажи, що у Янки такі умови.

- Ти не та, хто може ставити умови!

- Артемчик, - Яна пощолкала пальчиками перед його носом. – Чому я не та, хто може ставити умови? На сьогоднішній день мені працювати тут не комфортно. Якась фігня виходить. Я підприємству треба, але працювати мені тут не гуд. Мене не влаштовує зарплата! Натомість,  робота забирає стільки часу, що підзаробляти деінде, немає можливості. Повторююсь і наголошую - я Арт Апу треба. Моя відсутність показала, що від мене Арт Ап таки залежить. І не смійся! Я баба грамотна і січу добре що тут і як! Ото є два виходи із ситуації – або я йду, шукаю іншу роботу, або я намагаюсь це підприємство зробити максимально приємливим для себе.

- Ти хочеш звільнитись?

- Та ну не хочу я звільнятись! – заперечила Яна. – Сама робота мені подобається. Але якщо у мене не буде моральних сил витримувати той абсурд, який тут створений – так, я піду. Тихо, мирно і без суперечок. Тому не треба мені розказувати, що я не та, хто може ставити умови. Я – якраз та єдина, хто умови ставити може. Бо я – не боюсь результату. Найгірша реакція, яка може відбутись в цій ситуації  - це моє звільнення. Як ти зрозумів – я та єдина, кого цим не налякаєш.