30

    Вай, які пристрасті... Ух і ах просто. Те повідомлення прийшло аж тоді, коли Яна пробігла, для розминочки, п’ять хвилин на біговій доріжці. Лариса написала, що захворіла. Сьогодні її не буде. Замінить її Андрюха.

    Дитячий садочок, чесне слово. Та і просто піти зараз із залу теж буде геть по дитячому. Відшукала поглядом Петровича.  Стояв, чекав. Певно вже й не дихав з того всього хвилювання, бо ж після того масажу, вони ще й не бачились із Яною. Уникала, як могла. То тепер Лариса сюрприз підкинула. Спробувала її набрати, але гудки залишились без відповіді. Ну звісно, у поривах ревнивості жінки такі передбачувані.

    Глибоко вдихнула. Шоу має продовжуватись, еге ж?

    Підійшла до нього і з якимось викликом заглянула у очі.

- Чому вона попросила Вас? – просто запитала. – Хіба в Мікс Пауер більше нема тренерів?

- Сама знаєш. Це з її сторони якийсь нервовий жест. Ваші бабські штучки.

- По дурному все якось виходить. Аж на душі шкребе.

    Він хмикнув і розпочав показувати вправи для розминки. Яна машинально повторювала.

- А може це на краще? Іноді корисно змінити тренера.

- Вона мене влаштовує.

- Мене б не влаштовувала. – Він уже підійшов до вагів, натис необхідні кнопки і жестом руки запросив на них стати. – Чого опісля двох років тренувань, твої сідниці досі з целюлітом?

- Петрович! – Аж зарум’янилась від тих його слів Яна. – А Ви взагалі топчите пиріжки з вишнями вдень і вночі!

- Мені можна. Мені те не помішає.

- Як же так, шановний, - вона кинула на нього гостренький погляд. – Хіба є хтось, кому можна швидкі вуглеводи?

- А ми можемо усамітнитись, і я тобі продемонструю.

- Як дотепно, - фальшиво заусміхалась вона, всідаючись на тренажер, якого вказав їй Андрій Петрович. – Горю, палаю від тих слів…

- Виключи поясницю, Яна! Носочки тягни на себе… Правильно. Не забуваємо про дихання… Яна, спина!

    Уже вдруге вона потрапила у його руки  в такому амплуа. Знову здалось, що він занадто вимогливий. Занадто вірить у неї або ж занадто знущається. Як би там не було, та сили вичерпались буквально через двадцять хвилин, а Андрій Петрович обертів не збавляв.

- Ні, не так! Вимкни руки! Тут мають працювати лише сідниці!.. Ще разочок… Яна, тримай корпус… Дивимось в цю точку… Не задирай голову… Тримай рівновагу… Хвилина перепочинку. Попий води.

    Кинула погляд на годинник. Дідька лисого він почує від неї скиглиня! Ще п’ятнадцять хвилин… Витримає.

- Я САМА зроблю! – процідила крізь зуби, коли він підстрахував її з гантелями.

- Не розказуй, - буркнув він. – Тут я – тренер!

    І комплекс розтяжок. Якщо їх робити із ним – виходить якось надто інтимно. Підказував коли вдихнути, коли розслабити м’язи. Обпікав своїми рішучим дотиком. Тут мусила йому довіритись цілком і повністю. Тут він відчувавсь кремезним чоловіком, в руках якого боялася зробити лишній рух. Божеволіли думки й емоції. Стиралась грань поміж гріхом і дозволеним.  У висках гупала паніка. А ще, у якусь мить, відчула, що її руки уже в його долонях.

- Ти умнічка, - прозвучав дуже тихо його голос. Підвела очі. – Давай на кардіо на десять хвилин і в душ. Зустрінемось біля машини. Я припаркувався біля страхової. І я тебе прошу – без дитячих відмовок. Ми живемо в одному будинку. Поїдемо разом!