44

    Після тренування пішла до Ольги Григорівни. Навіть сумку додому не занесла. Просто терміново захотілось чаю із гілочок. А ще – поговорити. Ні про що. Просто щоб хтось слухав.

- Лариса сказала, що його звільнили з Мікс Пауер, - проговорила Яна не дивлячись у очі Ольги Григорівни. – Я почуваюсь паскудою.

    У очах її плило. Вона ніби й хотіла виговоритись, але сил не було. Лише глибока туга.

- Сумніваюсь, що його звільнили лише через вашу сутичку, - відказала на те Ольга Григорівна хриплим голосом. – За таке не звільняють хороших працівників.

- Мені здається, що останнім часом я про нього думаю постійно, - важко видихнувши, чесно призналась Яна. – Він сказав, що кохання не купити і він же правий, розумієте? З Пашкою мені зручно, комфортно. З ним я впевнена у завтрашньому дні. Це правда. Але чи є пристрасть? Я не знаю. Ми хіба бачимось? Мені здається я два роки не з ним, а, швидше -  в постійному очікуванні на нього.

- Ти думаєш, що ти закохалась у Андрія Петровича? – Ольга Григорівна аж примружилась при  тих словах. Ніби хотіла заглянути в душу і розгадати ту надскладну загадку, що так мучила Яну.

- Я не знаю, - махнула головою. – Я лиш знаю, що наразі треба думати не лише за себе, а й за Асю.

    А ще знала, що не хоче у тому розбиратись. Відмахнути з голови хотілося все – спогади, здогадки, відчуття, сумління… Хочеться взагалі стерти з життєвої картини отого сусіда і хай все буде, як раніше. Просто б ходити собі на свою роботу, де вона чітко знає що їй робити, з ким дружити, кого стирати на попіл, а з ким бути хитрою і обережною. Бо ж то була ідеальна схема. Ввечері з Пашечкою цьомкнулись, посміялись, і в ліжечко. Десь колись – якийсь сімейний похід на боулінг чи спільні покаташки на роліках, літом – моречко. Ну чим не ідеально? Ну навіщо з’явився Андрій Петрович?

    Говорила усе те Ользі Григорівній, мало не переходячи на жалісні нотки, а колишня вчителька довго мовчала, десь колись посміхалась, і дуже рідко щось коментувала.

- Бог випробовує тих, кого любить, - в якусь мить, все так же тихо зронила вона. – Маєш розібратись – той Петрович - це змій спокусник чи справді твоє кохання.

- А якщо раптом кохання? – відчайдушно перебила її Яна. – Як тоді бути? Як це сприйме Ася? Як я дивитимусь у очі Пашці? Що мені мама скаже, коли дізнається, що мій обранець старший за мене більш, як на десять років?

- Спочатку розберись із питанням номер один, - сумно усміхнулась Ольга Григорівна. – Змій-спокусник чи кохання?

    Все те щось у Яні ламало. Десятки разів на день відкривала їх із Андрієм Петровичем переписку. Бачила, коли він з’являвся онлайн і чекала. Сердечко завмирало, перехоплювався подих, але тривалі хвилини очікувань результату не давали. Він не писав, не телефонував, не з’являвся у полі її зору.

    Ночами працювала над своїм проектом на гранд від міста. Просто боялась пропустити його меседж, якщо він надумає написати вночі. Але звістки від Андрія Петровича не було.