45

    Так, як батьки Яни надовго затримуватись не збирались (лише привезли Асю), то на обід напросилася і Жанна. Яна уже й звиклася до того, що Жанна постійно є. З Ларисою дружба відчутно прохолола, то ж з ким наразі залишалося ділитись і радитись Яні, окрім цієї невгамовної поліціянтки?

    Вона багато розпитувала батьків, а вони багато говорили. Особливо татко. Насправді, вони завжди багато критикували свою доньку, та перед посторонніми людьми - нахвалювали беззупину. В такі моменти, Яна завжди відчувала в собі укріплення віри в те, що вони нею пишаються. Але сьогодні зловила себе на думці, що може її батьки просто так само, як і вона, гостро відчувають потребу знати і показати цьому світу те, що хоч десь вони молодці. Наприклад – у вихованні доньки. Зрештою, це у них сімейне! Такою була бабуля, такою є мамуля, такою є і Яна.

    Жанна обмінялась із батьками Яни номерами мобільних телефонів, і разом з Яною та Асею провела їх до машини.

- А тепер пішли пити віскі? – оглянулась до неї Яна, коли машина сховалась за поворотом.

- Тепер можна, - розсміялася у відповідь поліціянтка.

    Яна ще кинула безрезультатний погляд у сторону балкону Андрія Петровича, зітхнула, і разом із своєю гостею та донькою зайшла у під’їзд.

- А знаєш, тепер я тебе в голові вже намалювала, - в якийсь момент проговорила Жанна. – У вас характерна сімейна риса – схильність до ідеалізування. Вам конче необхідно бути правильними у очах інших. Ти навіть готова обманювати, прикрашати, утрирувати, лиш би всі довкола тобою захоплювались. Навіть не захоплювались, а просто цінували і вважали за честь спілкуватись із тобою.

    Яна пхикнула, то ж Жанна м’яко усміхнулась.

- Я не кажу що це погано, - поспішно добавила вона. – Просто цим ти собі створюєш рамки. Візьмемо навіть твою драму з чоловіками. Тут же не просто банальна боязнь бути з тренером через те, що «що скажуть люди», «що скаже мама», «а як же Паша», «а як же Ася»… Тут драма і з іншої сторони! У тебе було життя, яке тебе цілком і повністю влаштовувало. На горизонті з’явився такий собі Андрій Петрович, який сказав тобі, що кохання не купити і ти себе цим вже так гризеш, ніби за плечима маєш не знати який сороміцький вчинок. Ти, знаєш, ти просто вдумайся – кохання справді не купити, тут не сперечатимусь. Але й любити заможного, успішного, турботливого чоловіка – то теж не гріх. Не зациклюйся на його словах. Він тебе хоче, то ж буде шукати де на тебе можна натиснути, і як вплинути. Але якщо ти в Паші любиш не лише здатність тебе повезти на курорт і купити тобі шубу, а й те, що він хрюкає, коли сміється, розсипає цукор, коли робить чай і говорить, як закоплексований ботанік, що набагається вклинитись в тусовку, то…

- Ну ти не перегинай, - вказала на неї чайною ложечкою Яна. – Не хрюкає мій Пашка коли сміється!

- Ага, - розсміялась Жанна. – І цукор не розсипає? І зовсім не закомплексований? Яна, та якщо ти цього всього не помічаєш, то ще триста раз подумай, перед тим, як обирати Андрія Петровича! Бо я б такого чоловіка, як твій Пашка відправила б уже після першого побачення! Взагалі не уявляю чим він тебе спокусив.

- Але ж якби я його любила, то на іншого  взагалі не спокусилася б, правда? – запитала Яна, сама не знаючи, що хоче почути у відповідь. – У нас все добре, але якось монохромно. Без пристрасті, чи що…

- Ну ось, ти знову усе намагаєшся заідеалізувати, - ствердно помахала головою Жанна. – Але ж насправді, сім’я – це не лиш полуничні відносини! Сім’я – це цілий спектр всього: і терпіння, і пристрасті, очікування, розуміння, навіть, моральної, духовної праці. У сім’ї кожен тримає свою стіну, несе свою ношу. Хтось виховує діток, хтось готує їсти, хтось заробляє кошти, а хтось планує бюджет. Ну не буває так, щоб все робилось разом. Це – утопія! Всерівно все потроху розприділяється. І якщо ти зациклюєшся на тому, що ти його лиш чекаєш, і типу ви зовсім не буваєте разом, то пристрасті дійсно не буде. А якщо ти перестанеш усе ідеалізувати і аналізувати, а просто шукатимеш способи, як підігріти ті хвилини «разом», які життя вам таки іноді дає, то відносини можуть стати геть іншими.

- Тобто ти - за Пашку? – узагальнила усе те Яна.

- Не важливо за кого я, - відмахнулась Жанна, піднімаючись із стільця. – Я просто хочу, щоб ти усвідомила, що особисто я не бачу нічого страшного ні у тому, щоб покинути пригріте гніздечко заради чоловіка, навіть, якщо цього не зрозуміє увесь світ, ні у тому, щоб любити успішного, багатого, навіть коли весь світ кричить, що ти купилась. Плюй на всіх! Ти ж умієш абстраговуватись від думки оточуючого світу! Ото не пускай світ і в своє, особисте. Не треба тобі порад ні моїх, ні мами, ні супер-психологів. Ти маєш сама відчути хто тобі рідний і без кого своєї старості не уявляєш.

- А якщо я не можу зрозуміти і відчути?

- Тоді не спіши, - махнула рукою Жанна, прямуючи до свого верхнього одягу. – Поки не відчуєш, що клацнула ота сама кнопка – не давай згоду нікому.

    І лишень коли Жанна одягнулась, та вийшла в під’їзд, Яна й нагадала про те, що так і не розказала своїй поліціянтці.

- Жан, я ж тобі уже кілька днів забуваю розказати, - швидко проговорила, заглядаючи через перила чи нема нікого лишнього. – У покидька, який мене тоді побив, була куценька борода. І Аркадій Вікторович признався, що завжди ходив із бородою. Збрив лише, коли треба було нанести грим клоуна.

- У Аркашки алібі залізне, ти ж знаєш, - так же тихо і швидко проговорила Жанна. – А от у Петровича твого алібі нема.

- Як і бороди, - стенула плечима Яна, розвівши руки в сторони.

- Це ти серйозно? – хмикнула Жанна. – Зайди на сайт Мікс Пауер. Там є фото всіх тренерів. Щоправда,  якщо його ще звідти не прибрали. Він частенько відпускав бороду…