50

    На другий день дійсно кріпатура скувала її ноги і сідниці. Зранку ніби й не відчувала особливо, а після обіду усвідомила, що боляче навіть просто сісти на стільчик.

- Може б ти у лікарню звернулась? – врешті спитав Артемчик, спостерігаючи її охання і ахання. Тим більш, що Яна уже нагородила всім небелиць, про те, що після отих нещодавніх побоїв у неї таке буває частенько: то там болить, то там тисне. І такою себе героїнею в очах оточуючих показувала, що люди й справді вірили в її жертовність і самовідданість роботі. Ніхто й подумати не міг, що справа в банальній кріпатурі.

- Чого туди ходити? – буркнула у відповідь. - У них же у всіх один метод – болить горло, лічать п’яти. А в мене тут роботи по горло. Нема коли швендятись.

    Усе чекала, щоб Артемчик відпустив її поїхати додому і попрацювати дистанційно, бо дуже не хотілось пересіктись із Олегом, якщо він заявиться в Арт Ап. Та до Артемчика така думка все не приходила і не приходила.

    Ще й Круков у якийсь момент приніс стосик паперів і демонстративно згрузив Яні на стіл.

- Ти щось трохи промахнувся! – буркнула йому, глянувши з-під чола.  – Твій стіл ондечки під вікном. Чи тебе вже блуд бере?

- Це ідеї, які можна використати для нових промоакцій, - проте одразу відказав він. – У мене на вихідні було натхнення і я чуток накрапав. Показував Олегу, але він сказав, що у нас цим займаєшся ти. То приніс тобі. Можеш брати і можеш, навіть не дякувати!

- Я можу навіть не брати, - гаркнула у відповідь Яна. – Давай забирай звідси цю свою мукалатуру.

- А Олегу що передати? – знову озвався Круков, особливо підкресливши ім’я шефа.

- Передай йому, що ти дуже хочеш на пенсію.

- Ти – старша за мене! – процідив крізь зуби Круков.

- Слухай, що ти хочеш від мене? – скривилась Яна  і махнула зневажливо рукою. – Притупцяв сюди зі своїми писульками, голову морочиш. Я сама собі розберусь що і коли проводити! Не треба мені твоїх ідей! Можеш піти собі ними жопу витерти!

- А я б тобі порадив вибирати слова, - проговорив раптом він  і його губи скривила якась дивна усмішка. – Бо настане час, коли шкодуватимеш за кожне слово…

- О Господи! – перебила його Яна і взялася руками за скроні. – Іди звідси і не молись тут!

- На Арт Ап чекають дуже цікаві зміни. То ж попереджаю востаннє – вибирай слова, коли спілкуєшся зі мною. – Круков ще вхопив папери, але враз їх положив назад на стіл. – І переглянь мої ідеї. Пригодяться!