52

    Той погляд згадувався часто. Коли летіла в літаку, коли гуляла по узбережжю червоного моря, коли вечорами, будучи далеко за кордоном, довго гортала їхню переписку у вайбері. Бо під тими довгими чорними віями за кілька секунд Яна побачила усі кола емоцій. Чи був він радий її зустріти? Не очікував, не планував, але, мабуть, радий таки був. Зрештою, він знову з’явився у її житті. Перше, що написав, коли спустився і вийшов на вулицю – це про Ольгу Григорівну.

- Вона ніякий не психолог, - прилетіло повідомлення, коли Яна саме викладала свої гостинці на кухні старенької вчительки. – Я можу тобі знайти хорошого спеціаліста.

    А Яні враз захотілось залишитися із Ольгою Григорівною наодинці. Скільки ж запитань одразу накинулися нав’язливими пригорщами. У душі шугали зрадницькі нотки. Чаювання перетворилось на щохвилинне очікування слушної миті. А Ольга Григорівна лишень час од часу розуміюче кивала і м’яко усміхалась. Як те розгадувати – Яна не знала. Надто довгим було очікування усі ці дні. Не дозволила собі йому написати першою, але ж чекала! Чекала і щоразу перехоплювала подих, коли бачила, що він в онлайні. Вбивча невідомість. Дідько, та невідомість  ще більше ж розпалювала грішний вогонь. Пила чай, а перед очима той погляд. Щось у ньому було таке тривожне, кусюче… Але що? Докір? Безодня? Вибух? Господи, у тому погляді було щось рідне… І це лякало.

        Так і пішла звідти, нічого не дізнавшись. Кинула останній погляд на прощання, сповненний пекучими запитаннями і німим благанням, але Ольга Григорівна все так же м’яко усміхнулась і розуміюче махнула головою. За нею зачинились двері і ідеальна сім’я Яни попрямувала по сходах вниз.

    Але ж – без паніки! Він же повернувся. Він є! Вони обов’язково десь перетнуться, він напише їй чи покличе на масаж. А ще ж є Василина Миколаївна! Їй неодмінно буде необхідна та, хто зможе зробити їй укол. Все знову стане на свої місця, і Яна й надалі випробовуватиме свою душу і серце, намагаючись розібратися чи, насправді, кохає хоч одного із них.

    Але днів залишилося надто мало. Натомість, роботи, навпаки - лише добавлялось. Безкінечні співбесіди, стажування, нові люди і старі проблеми – все це наскільки виснажувало, що Яна тримала себе у руках тільки тому, що знала – ще трішки, одненький ривок і тоді можна буде розслабитись.

- То як тобі мої ідеї? – демонстративно виголосив Круков на весь зал, вибравши момент, коли довкола були майже всі, включаючи Артемчика.

- О, Господи, хто б тебе приспав, - буркнула стиха Яна, так як досі і не відкривала тих його папірців.

- Сподобались? А я казав!

- Ага, сподобались, - все также нервово буркнула Яна, зиркнувши на Крукова з-під чола. – Я – в екстазі.

    Останнім часом, вона його просто ігнорувала. Було не до нього. Власне, всіх ігнорувала. Навіть Олега.

    «Не зараз!», «Давай потім», «Не трогай мене зараз, шеф. Роботи куча», «Відстань від мене зі своїм директорством. Хоч папу Карло став, лиш не бурчи під руки!», «Шеф, мені треба знайти і навчити на завтра 8 нових працівників! Ну не до тебе зараз, правда».

- А давай з тобою вдвох на локацію станемо. – Врешті перегородив Яні дорогу Олег. – І тобі на 2 працівника лекше, і врешті решт поговоримо спокійно і вдосталь.

    Яна аж завмерла на мить. Уявила ту картину. Уявила, що говоритимуть колеги, коли почують, що спочатку вона з шефом разом відпрацювала на одній локації, а потім він її назначить директором.

- Ух ти, - саркастично пхикнула Яна і заглянула в його очі. – І футболочку фірмову одягнеш?

- Запросто.

- Оце так я клоунаду пропускаю, - Яна хмикнула і швидко сіла за свій комп’ютер. – Шеф, я тебе з Маринкою поставлю. Вона у мене по новачках. Простажує тебе…

- З тобою, я сказав! – нервово процідив він крізь зуби.

    Яна підвела очі. На його обличчі напружився кожен м’яз. Кілька працівників, що снували довкола них, вмить зупинились і замовкли.

- Яка честь, - стенула плечима Яна. – Лиш я – в Єгипет. Замість мене буде Інка. Поставити тебе з Інкою?

    Олег раптово гримнув долонею по столі. Кинув на неї лютий погляд і мовчки подався геть.

- Такі нині чоловіки нервові стали, - проговорила Яна, коли двері за ним зачинились. Театрально стенула плечима, зітхнула і занурила гострий погляд у екран комп’ютера.