53

    Насправді, мабуть справа просто в тому, що є такі люди. От такі люди є і все! Їх робота може бути не помітною, але коли вони випадають із робочого пазлу, колеги довкола починають панікувати.

- А що Влад тиждень підряд щодня на двох локація: зранку на одній, ввечері на другій? – прилетіло повідомлення від Інни, коли машина Пашки уже під’їжджала до аеропорту.

- Пацану двадцять п’ять, - швидко відписала Яна. – Він витягне. І йому треба гроші.

- Яна, що у мене за склад в кабінеті? – рявкнув Артемчик, ледве дотелефонувавшись до Яни.

- О, Господи, які ми ніжні, бос, - почув у відповідь, захеканий від швидкої ходи голос Яни. – Ну потіснишся там кілька тижнів. Олєжик хай каву поп’є десь на залі. А куди мені було ці костюми складати? Склад зараз забитий коробками. Ми ж напівфабрикати від НЯМОЧКИ самі викладаємо. То воно все на нашій території зараз зберігається.

- Проблеми? – то вже Пашка збоку коситься на ці її постійні дзвінки.

- У мене – ні, - стенула плечима Яна. – Просто мої колеги – це якесь збіговисько переляканих лунатиків. От подумаєш – костюми йому в кабінеті склала.

    Ще б договорила, та знову дзвінок. Головний шеф власною персоною.

- Да, Олєжик, - проговорила, ввімкнувши зв’язок.

- Ти що вже в дорозі? А що із львівським театром ляльок? Знайшла людей?

-  Можеш особисто завтра зробити об’їзд по локаціях! – задоволено виголосила вона, бо Аркадій Вікторович так вчасно підтягнув їй цілу театральну трупу, що хотіла підзаробити, що наразі душа Яни аж співала. – Навіть десяток працівників в запасі Інці залишила!

    Життя ніби налагоджувалось. На паспортній реєстрації черг майже не було. Всі ці дошкульні дзвінки Яна уже особливо й не помічала. Для тривалого перельоту підготувала книжечку. Глянула на Пашку. Він ніс Асю на плечах і постійно щось таке їй смішне розказував, що вона заливалась сміхом на увесь зал. Люди раз пораз оглядались, але тут таке місце, що кожен себе розважає, як може. Особливо ніхто й не дивувався.

    Андрій Петрович прислав у вайбері своє сухе: «вдалого перельоту». Мабуть, Василина Миколаївна уже розповіла. Яна встигла їй похвалитись учора, коли та бідкалась, що нова «нянька» всерівно періодично приходить зробити їй ін’єкцію. Виявляється, медична сестра, що жила на восьмому поверсі їхнього будинку, продала квартиру і кудись переїхала.

    А ще Андрій Петрович цієї ночі Яні снився. Він торкався її тіла ніжними руками, але на руках і спині Яни від тих дотиків залишались опіки. Бажаний запах дешевого парфуму викливав задушливий кашель і біль у скронях. І лише його голос бентежно ворушив метеликів у її животі.

    Ася радісно підригувала, роздивившись крізь великі панорамні вікна ряд різноманітних літаків. І хоч літати їй доводилось далеко не вперше, та щоразу вона це сприймала, як крутезний атракціон. Яна знову глянула на Пашку, який ніс якісь чудернацькі склянки із морозивом та усміхався своєю коронною широкою посмішкою. Він умів створювати такі картини. А так, як діти – найбільш безпосередні, щирі і емоційні, то її доньку  він завжди щедро задарював подарунками і догоджав у будь-яких забаганках. Він кайфував від відчуття її сентиментально щирої вдячності. І Ася була щаслива. Вона була щаслива з ним! Цей факт гнав по спині Яни тисячі нестерпних, кусючих мурахів. Бо той дитячий сміх і ті сяючі дитячі очі, і ті маленькі долоньки, що плескали щоразу, як Пашка виконував нове бажання дівчинки – все те і мусило бути відповідю на запитання «кого обрати». Дитячі емоції стирали на попіл надію на те, що душа Яни робереться у своїх почуттях. Ася на те шансів не давала. Вона обрала замість мами сама. Щоправда, кажуть, що діти усе відчувають краще і більше. Ніхто ж не заперечує високу  ймовірність того, що Ася обрала правильно.

    Кохати успішного, багатого, турботливого чоловіка – то не гріх. Так колись сказала Яні Жанна.  І тільки Яна її згадала, як телефон знову завібрував.

- Та вимкни ти вже його. Хай викручуються самі, - озвався Пашка, який саме розказував якусь небелицю Асі, гаряче доказуючи, що то така казка.

- Це Жанна, - проте відказала Яна, - прийнявши дзвінок.

    Хотіла побачитись. Є тема і декілька ідей.

- Сьогодні? – врешті запитала розчарована поліціянтка, дізнавшись, що Яна вилітає в Єгипет уже через якусь годину.  – А як же твій конкурс? Ти встигнеш приїхати? У тебе перспективна тема.

- Стоп, - майже прошептала Яна, бо ж ніхто про конкурс знати не мав. Це була її таємниця, яку нікому, навіть мамі, Яна не розповідала. – Звідки ти знаєш про конкурс?

- Про конкурс на гранд від міста? – розсміялась Жанна. – Це ти серйозно? Інформація поширена всюди - починаючи від щоденної реклами на всіх міських телеканалах  і закінчуючи газетою «Міські вісті».

    І тут Яна нервово засміялась. Дідько б його вхопив, отого Олєжика. Та він же знає! Міське телебачення він дивиться навряд, а от «Міські вісті» почитує досить таки часто. Так і уявила його в кабінеті Артемчика з мініатюрною чашечкою кави, жменькою цукерок і газеткою. А чого він промовчав, побачивши її у списку конкурсантів? Отже, не хотів щоб вона знала про те, що він вкурсі.

   А чому?

    Чи не тому, часом, що вирішив якось вплинути на неї, як на перспективного конкурсанта?

    Як він міг вплинути?

    Тут – не зрозуміло. Але він запропонував Яні очолити Арт Ап. Що це може дати йому, враховуючи його знання про її участь у конкурсі? Тут два варіанти.

    Якщо вона очолить Арт Ап, вона не матиме достатньо часу на участь у конкурсі. А, отже, не підготується, як слід. А, отже, не виграє. А, отже, не покине Арт Ап.

    І другий варіант: якщо Яна не матиме достатню кількість часу для підготовки до конкурсу, водночас матиме цілу команду, як керівник підприємства, вона зможе залучити цю команду до участі. Тоді їй прийдеться називатись не просто фізичним учасником, а представником від Арт Ап. А, отже, з її перемоги зиск може мати і Олєжик!