Сльози на землю не падають

54

    Напруження, стрес, цілодобове відчуття відповідальності – все це помалу відпускало її душу. Яна, навіть не потребувала моря. Поки що її, в якісь мірі, дратували хвилі, пісок, спека, майже постійна відсутність лежаків. Хотілось лише тиші і спокою. То ж басейн її цілком влашовував. І книжка.

    Переписку з Андрієм Петровичем у вайбері більше не відкривала. Оберігала власну особистісну гармонію. Провалилась у безодню апатії. Закуталась в «ол інклюзів». Приспала внутрішню стерву і просто дійсно і по справжньому відпочивала.

- Коктель? – запитав Пашка, обираючи що б вони зараз пили.

- Та ні. Хочу шампанське! – хмикнула Яна, спостерігаючи за Асею.

    Дівчинка саме бавилась із аніматорами, поряд з двома десятками таких же дітей, як вона. Яна і Паша обрали столик чим ближче до того всього дійства.

    Атмосфера надихала. Їх бокали дзенькнули і Яна знову згадала про те, що вони досі не одружені. Це не мало ніякого значення, це не було її ціллю чи фікс ідеєю, але ж він міг зробити освідчення у будь-яку мить, а її це лякало. Отже, сім’я була не ідеальною. У душі різкої, безпосередньої, впевненої у собі Яни стихійно вирував відчай і густий біль. А ще – безвихідь. Усі її сьогоднішні усмішки були фальшивими. Незрозуміла, нав’язлива туга робила її чужою самій собі. А Пашка так закохано заглядав у очі, так солодко говорив і так ніжно тримав у своїх долонях її пальчики.

    Чи заслуговувала вона на його почуття? Хто-зна. Вона ніколи не сумнівалась у його коханні. Та і в своєму не сумнівалась, аж до поки тоді, коло дверей… Господи, навіщо тоді був той поцілунок? Ні краплі ніжності чи пристрасті! Лише стихійна дикість, від якої, у результаті, залишилися у шоці обоє. І вона, і Андрій Петрович. Збій системи… Як так могло відбутися у неї? Яна ж - майстер схем, графіків і планування! Яна ж насправді і чесно охороняла власне серце від небажаних впливів і втручань! Яна ж проганяла його із свого особистісно-допустимого простору щоразу, як відчувала надто небезпечні погляди, слова чи дії з його сторони. Як же так могло відбутись? Тисячі раз себе запитувала. Чому все поплило аж так не по фен шую?

- Ти не зі мною, ти десь літаєш, - в якийсь момент проговорив Пашка. – Що тебе тривожить?

    І що йому на те казати? Що вона себе зараз почуває зрадливою, невдячною паскудою? Ні.  Він заслужив на цей відпочинок. Вона не забере у нього відчуття гармонії і затишку.

- Так багато всього, а я тут відпочиваю, - збрехала, бо, власне, обманювати – це те, що Яна вміла найкраще. – Я наче й все продумала, все розпланувала, але розслабитись не можу. Конкурс все таки на носі…

- Ей, - миттю пригорнув він її до себе. – Ти переможеш! Я відчуваю.

- Просто я сподівалась, що про мою участь ніхто не знатиме. А, виявляється, списки учасників… - Яна примовкла, ніби щось згадала і різко піднялась із стільця. – Чорт! Артемчик сто процентів знає!

- І що?

- Він мені не сказав про те, що він знає. Чому? – Яна уже дивилась на Пашку і примружила очі. – Я щось відчуваю! Вони щось від мене приховують! Ми щодня з Артемчиком обідаємо разом. Я знаю яка освіта в його дружини, якого кольору шпалери мають бути у їх дитячій кімнаті, знаю через що він постійно свариться зі своєю тещею. Розумієш? Ми дружимо! Ми прикриваємо один одного перед Олегом і разом розробляємо нові, часом досить ризикові, проекти. Чому він ні разу не проговорив про те, що знає про мою участь у конкурсі?

- А чому ти ні разу йому не проговорила про свою участь?

- Це інше, - відмахнулась Яна. – Я боюсь, що якщо програю, вони всі будуть за спиною реготати і підколювати. Не зважай. Це вже мої особисті таракани. Але чому промовчав він…

    Ще раз кинула погляд на Пашку. Він не вникав у ці її роздуми і тривоги. Не бачив сенсу і важливості. Йому хотілось надихатись тією романтикою, що оточувала їх наразі, яку він сам купив за чималі кошти, і яку хотів використати, аби залатати тріщину поміж них.

    Окей. Він правий. Його обрала Ася. Це важливо…

    А ввечері, коли нагулявшись під зоряним небом, Пашка і Ася поснули по своїх ліжках, Яну сон скорити не зміг. Вивітрити її паталогічне бажання тримати руку на пульсі всього довкола не зміг навіть закордонний курорт. Дістала мобільний і знайшла у контактах вайберу Артемчика. Він завжди говорив, що йому можна писати, навіть, серед ночі. Всерівно на ніч телефон на беззвучному режимі.

- Коли ти дізнався про конкурс на гранд від міста? – просто написала йому, відправила і лише тоді врешті решт заснула.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше