59

    Олег лишень приїхав із київської командировки, як одразу набрав Яну.

- Ти на базі? – просто запитав.

- Так точно, шеф.

- Чекай, зараз буду.

    Буде… Все ж бо так кумедно складалось. То Яна в Єгипет махнула, то прихворіла, потім йому треба було терміново у Київ… У ось нарешті він знову буде її вмовляти стати директором його Арт Апу.

    За кілька хвилин із свого кабінету вилетів Артемчик. Находу щось там пояснював про те, що йому Олєжик дав якесь завдання, нібито йому зараз терміново треба кудись зганяти… Але Яна уже знала – Олєжик просто хоче, щоб розмова відбулась без Артема. Як все до тонкощів продумано. Олег же розуміє, що навіть якщо Артемчика залишити на будь-якій іншій посаді, він підстрахує Яну, поки вона займатиметься своїм конкурсом.

    Прилетів він буквально за двадцять хвилин після дзвінка. Махнув головою і Яна зрозуміла – треба йти за ним.

- То що, Янчик, - недбало проговорив він у кабінеті. – Я, власне, приїхав, щоб почути твоє «так», потиснути тобі руку і зробити важливе оголошення персоналу.

- Так не буде!

- Завжди любив твою впертість, - хмикнув він і врешті присів на диванчик. Окей. А, як буде?

- Буде так, як я уже тобі гарненько розписала. Ну, або ж буде так, як ти собі захочеш, але без мене…

- Яна, - перебив він її, але Яна різко підняла руку.

- Я не братиму на себе додаткових обов’язків, поки не знатиму результату конкурсу. – Випалила, щоб він більше нічого не говорив.

- А якого конкурсу?

- А от дурачка клеїти не треба, - усміхнулась Яна. – Моя спецрозвідка працює краще, ніж твоя. Я знаю, що Арт Ап теж приймає участь. І я знаю, чому ти не даєш мені добро на звільнення Крукова. Просто хочу, щоб ти наразі почув і усвідомив – тим проектом я марю дуже давно…

- Ти сама його не витягнеш…

- Побачимо!

- Ну, Янчик, не витягнеш, – м’яко повторив він. – Послухай дорослого дядю. Ми ж з тобою у парі можемо це місто поставити на роги. Я давно за тобою спостерігаю…

- Знаєш, де ти одразу проколовся, дорослий дядя? – пхикнула Яна, перебивши його монолог. – Чого Артапівський проект на конкурс представляю не я, а якийсь дегенерат?

- Круков – не дегенерат! І він без оцих твоїх лишніх моральних заморочок, - стенув плечима Олег. – Ти б узялася за ці компи? Не взялася б. Натомість, ти б розказувала нам про те, що людей обманювати – то нонсенс… А мене цікавлять…

- Цифри, - договорила замість нього Яна. – Тебе завжди цікавлять тільки цифри. Олєжик, я зроблю тобі цифри. Потім.

- Янчик…

- Послухай мене, - Яна дивилась прямо в його очі. – І довірся мені. Я відчуваю ситуацію. Навіть якщо я виграю конкурс, якщо ти зробиш так, як я розписала, то спочатку я тобі зроблю цифри, а потім тихо піду. Я піду, а Арт Ап буде працювати, як машина. Зараз він працює, як стадо баранів.

    Сама не знала нащо зараз так безбожно придумувала йому находу оцю всю небеличку. В тому просто і була суть Яни. Хоч руки тремтіли і в середині все хололо, та вона не могла показати цьому світу хоч тінь власної вразливості.

- А якщо виграє Арт Ап?

- Арт Ап не виграє, - заперечно махнула головою. – Ваш проект утопія!