Напрямок 4. Експресіонізм.

- Це твоя «дипломна робота»? – з усмішкою на обличчі запитав Максим.

- Так  - з тим же тоном відповів Орест.

- І що вона прийде сьогодні на твоє день народження? – Максим з цікавістю розглядав  скульптуру в стилі «ню» молодої дівчини. Облизуючи губи.

- Вона прекрасна. – промовив Орест.

- Хто Олена чи її скульптура? – зареготав Макс.

- Скульптура звичайно. – Орест прикрив рукою щелепу Максима, - Рот не роззявляй! І годі витріщатись! – Орест дбайливо накрив свою роботу білим простирадлом.

- Ой ти що ревнуєш? Чи ти закохався в свою натурницю? – глузував з нього Максим, Скільки ти вже з нею возишся?

- Три місяці, - суворо відповів Орест.

- Ого, ти побив всі рекорди,  - присвиснув Максим  у відповідь, - Хоча груди в неї те що треба, - не вгамовувався ніяк товариш.

- Слухай поціновувач жіночих принад, ти ж наче з Мариною? У вас кохання чи не так? – іронічно відповів Орест.

- Так й то так, але одне іншому не заважає – почав філософствувати Макс.

- Хлопці ідіть на кухню, обід стигне! –   крізь довгий коридор величезної 5-ти кімнатної квартири, донісся до них ніжний жіночий голос.

- Ходімо, мама не любить повторювати двічі, -  промовив Орест, хлопаючи друга за плече.

За святковим обіднім  столом, все повітря просякло пахощами ароматної шинки, запеченої курочки, а ще неймовірною інтригою від батьків. Мама Ореста час від часу загадково посміхалась, і поглядала на батька,  вичікуючи:

- Оресте, - нарешті батько витримавши паузу, почав підводити до головного, - сьогодні в тебе  перший серйозний ювілей – тобі 20 років.  

У хлопця загорілись очі, невже вони таки подарують,  те про що він так мріяв? Батько продовжував щось говорити, але це все наче проходило повз вуха Ореста, а на все обличчя розтяглась посмішка самовдоволення:

- …Не зважаючи на те, що ти обрав собі таку професію, яка не в’яжеться з моїми принципами. Чоловік повинен заробляти гроші, а не ліпити з глини жіночі дупи – батько Ореста знов зірвався.  Протистояння з ним ще й досі тривало, навіть тоді коли вже син майже закінчував університет.  

- Вікторе, ну не псуй свято – почала заспокоювати його мати, Ну добре, добре, - почав бубніти той у відповідь, витягуючи щось із кишені.    

- Сьогодні,  аби відсвяткувати своє день народження,  на дачу ти поїдеш на власному авто,  -урочисто промовив чоловік вручаючи Оресту ключі.

- Де вона? –  голос хлопця тремтів від хвилювання.

- В гаражі, - гордо промовив батько ,- Ходімо.

Через хвилин  двадцять, Орест вже сидів за кермом  свого чорненького бмв, 89-го року.

- Лялечка, майже нульцева, 5 рочків всього, - промовив Віктор, погладжуючи рукою капот.

- Тату дякую, ви з мамою просто неймовірні.

Що тут сказати, так вже щастило хлопцеві, всі забаганки в матеріальному плані виконували батьки, інші – вродливі дівчата. Щасливчик.

Прощаючись з  Максом біля під’їзду, Орест обговорював останні деталі сьогоднішньої вечірки.  

- Оскільки я вже маю машину, то заберу вас з Мариною, Олену, і можу взяти ще когось одного, вдумливо, загибаючи пальці на руці, говорив Орест.  

- Ти Олену сьогодні прокатаєш на своєму задньому сидінні? – Макс продовжував гнути свою лінію.

- Думаю що так, - примружив очі Орест. І вони вдвох почали сміятись.  

Вечірка набирала обертів. Гучно лунала музика, на мангалі досмажувались шашлики.

На подвір’ї в дерев’яній альтанці дівчата метушились над холодними закусками. 

- Чого сумуєш? – Орест підійшов до Олени, притиснувши до себе за талію. 

- Перестань, - відштовхнула його від себе дівчина. Докірливо глянувши на нього темно-синіми очима.  На її матово-оливковій шкірі, де зазвичай буяв здоровий рум’янець, сьогодні панував блідий відтінок.  

- Що з тобою? – Орест все ж таки силою притягнув її до себе, і поцілував у губи. Вона не відбивалась. Хоча й не охоче відповідала йому взаємністю.

         Він міцно взяв її за руку, повів до машини.

- Ми куди? – стурбовано запитала Олена.

- Поїдемо прогуляємось, тут поруч озеро з пляжем. Може поплаваєм?

- Плавати не хочу, та й ти вже добряче випив, куди тобі за руль?

- Розслабся, тут нікого не має, це закритий дачний сектор. – Орест майже затягував її до машини. Дівчина здалась.

Повний місяць виблискував на поверхні води. Темний пустинний пляж, вітерець ледве-ледве похитував верхівки дерев. Пара сіла на впалий стовбур біля води. Орест почав жбурляти камінці в озеро, Олена ж була мовчазна як ніколи:

- Може розкажеш, в чому справа? – не витримав він.

- Все нормально – відчеканила дівчина, тереблячи золоту сережку з бірюзовим камінцем. Його подарунок.  

- Тоді знімай свою коротеньку сукню, і пішли купатись. Він ніжно провів рукою по її коліну, піднімаючись все вище і вище, повністю зануривши руку під плаття.  

- Припини Оресте, дівчина встала, і підійшла ближче до озера.

- Та що трапилось врешті-решт?! – гаркнув хлопець,-- Ти раніше ніколи не відмовлялась.

- Тебе тільки це в мені приваблювало? – вона підійшла до нього близько, і він відчув як важко Олена дихає, надривно. Він нічого їй не відповів.

- Відвези мене  назад, - наказово промовила Олена, сідаючи в машину, гучно ляснувши дверцятами.

Вони їхали у повній тиші,  Орест напружено вдивлялася у лобове скло. Двигун гучно ревів, набираючи обертів.  Дівчина відчула що їхати вони починали дедалі все швидше.

- Оресте збав швидкість, - перелякано промовила вона. Він абсолютно не реагував на неї.

- Оресте, ти чуєш мене, збав будь ласка швидкість, -  крізь сльози  промовила дівчина. У відповідь двигун лиш сильніше загарчав. Олена скрикнула від страху:

- Господи ти зовсім  п’яний – вона обхопила руками обличчя. Сльози вже текли не зупиняючись.

- Зупинись Оресте! – крикнула вона знову, затуляючи вже собі вуха, здавалось вже від шуму двигуна  вона вже не чула власний голос.