Глава 1

— Ласкаво просимо до Сирдаіни — столиці Драконячої імперії! — ввічливий стюард підхоплює мене, коли я вивалююся з телепорту та наступаю йому на ногу.

Він натужно шипить, але все ж надає обличчю професійно привітний вираз.

— Дякую, — я усміхаюся, намагаючись прийти до тями.

Мене злегка веде. Телепортація між Ельфійським і Драконячим світами не найприємніша річ.

— Ліліт, швидше, — кличе мене моя начальниця Прісцилла Веноуз.

Вона вже вийшла із зони телепорту і відійшла трохи вбік.

Це висока світловолоса ельфійка в темно-синьому строгому костюмі, що складається зі спідниці до коліна й піджака з перламутровими ґудзиками.

Вона нервово постукує носком легкої туфельки з невеликим гострим каблуком. Її валіза вже з нею — забрала з приймача.

— Біжу, — підходжу до неї.

Повз проносяться тільки-но прибулі, прямуючи до своїх валіз.

Я випрямляюся й розправляю плечі, відчуваючи незвичайну легкість у грудях. Про всяк випадок перевіряю. Ні, ґудзики не злетіли під час телепортації. Пишна спідниця теж. Усе на місці. У голові паморочиться, але таке буває.

Магічні Телепорти мають досить цікаву особливість: вони не можуть переміщувати певні матеріали. І, якщо такий матеріал буде, наприклад, у складі тканини спідниці, то по той бік ви точно з’явитесь без неї.

Я забираю свою валізу й ми прямуємо до виходу з будівлі телепорту. Біля машини люкс класу — червоного Дракроле з круглим опуклим дахом — стоїть троль із табличкою:

«Веноуз і Девире».

Ну й вигляд у нього! Широкоплеча шафа під два метри зросту. Значні товсті ікла мало не до підборіддя. Загрозлива зовнішність у стилі «краще вночі не зустрічатися».

— Ви за нами, — Прісцилла відразу підлітає до нього, мало не гублячи валізу.

— Пані Веноуз і пані Девире? — він обводить нас поглядом.

Троль-водій якось ошелешено вирячився на мої груди, а потім відвернув розчервоніле обличчя. Так, не сперечаюся, тут є на що подивитися. Видатні груди дісталися мені в спадок, це відмітна ознака всіх представниць родини Девире. З гарними і стрункими ельфійками я можу конкурувати тільки цією частиною свого тіла.

— Так, це ми, — відволікає його Прісцилла. — Допоможіть нам із валізами.

Я вдихаю повітря Драконячої імперії, наповнене газовими вихлопами від машин. Не найприємніше, що можна вдихати. Милуюся околицями, поки троль запихає наші валізи в багажник. До чого ж прекрасне місто! Раніше я його бачила тільки на картинках, а тут переді мною наяву розкидається вся ця пишність. Високі будинки з гострими шпилями, що йдуть у небо. Прозорі будівлі, крізь скляні стіни яких можна розгледіти всіх, хто в них перебуває.

Прісцилла першою граціозно прослизає на заднє сидіння машини.

Слідом у машину сідаю я. Дверцята м’яко зачиняються.

— Отже, так! Сьогодні ми заселяємося. У кожної з нас будуть свої кімнати, — відразу дає вказівки Прісцилла. — Зайвий раз звідти не виходити. До мене не стукати і з кожного приводу не смикати.

— Добре, — відповідаю я.

Нашу контору запросили взяти участь у проєктуванні житлових будинків для Драконячої імперії.

Я вдячна Прісциллі за те, що вона покликала із собою саме мене. Але щось мені підказує, що не від щирого серця, а щоби не підпускати інших колег-ельфійок до драконів.

Чому в мене такі думки?

Прісцилла змінює драконів-коханців, як рукавички. А дракони так само мають дивне тяжіння брати в коханок саме ельфійок. Мабуть, подобаються гострі вуха.

На тендері з будівництва житлових будинків нашу фірму обирали серед сотні інших ельфійського світу.

Взагалі, у нас у конторі працюють лише дві людини: я — на повну ставку, як проєктувальник, і прибиральниця. Людей неохоче беруть на службу. Вважається, що ми повільніше працюємо, більше хворіємо і взагалі ледачі. Але вийшли закони, які зменшують суму податків, якщо брати на роботу людей. Тому мене тут і тримають. І звалюють ту роботу, за яку жоден ельф у житті не візьметься. Як, наприклад, помістити у двадцяти квадратних метрах дві кімнати, вбиральню, кухню й душ? Поки не вдається ніяк, але замовники — наполегливі люди.

Ой, не люди. Орки. Краще б уже тролі: з орками важко сперечатися. Кажеш їм, що не поміститься, будинок треба більшим робити. Ні. Їм виділили в спадок стільки, і спроєктуй так, щоб усе влізло в таку малу площу. Щоправда, погодилися на другий поверх. Тільки зі стелями на висоті в півтора метра. Квест ще той.

— Занотовуєш усе по постфону, — продовжує нудити Прісцилла.

У такий момент хочеться зменшити їй звук, щоб не чути, але я продовжую кивати, як бовдур. Ось зароблю на цьому контракті і влаштую весілля своєї мрії. У мене й наречений є. Ельф. В ельфійських світах важко зустріти людину.

— З драконами ти спілкуватися не будеш. Я сама буду розв’язувати всі питання.

— Я сподіваюся, що ми з ними взагалі не будемо стикатися, — я стенаю плечима.

— Будемо, ще і як! Там буде ціла комісія. Консерватори й новатори. Ще те збіговисько драконівське.

Я лише стискаю плечима. Я не особливо цікавлюся політикою. Знаю тільки, що Драконячою імперією править імператор Аратон Десятий разом зі своєю дружиною Зілейною. У газетах можна часто прочитати про щасливу сімейну пару, яка виховує трьох дітей. Іноді згадуються інтрижки імператора з ельфійками. Навіть не знаю, правда це чи ні. Просто іноді хочеться вірити, що хоч у когось із драконів в особистому житті все нормально. Хоча для драконів ходити наліво — це звична річ.

Тому я розумію хвилювання Джейка — мого нареченого ельфа. Ще пів години тому ми бачилися, а він уже пише мені в цілковитому розбраті. Ось тільки щодо мене йому не слід хвилюватися. Дракони на людей не дивляться. Їм до вподоби більше дракониці або ельфійки. Он як Прісцилла, натхненна майбутньою зустріччю з членами комісії!

Я ж хочу швидше дістатися місця призначення, точніше, будівництва на території села Ферісті, що належить Деліону Грахему — дракону з комісії. Холостяку, бабію й так далі. Це якщо вірити чуткам.