Глава 3

Я густо червонію. Але обурюватися й не думаю. Лише кидаю на нього похмурий погляд. Обурюватися тут нічому.

Вирівнюю спину, усім своїм виглядом показуючи, що в мене все відмінно, і прямую всередину. Десь через пару секунд починаю відчувати холод під ступнями. Одягаю туфлі. Плювати, що в однієї зламаний підбор. Босоніж нічого ходити, ще захворію.

Ми опиняємося у величезному холі з витонченими сходами, що розходяться у два боки після першого прольоту. Навколо така краса! Усе виконано в темно-червоних із золотом відтінках, золотиста ліпнина прикрашає стелю.

— Ласкаво просимо, — срібноволоса жінка років п’ятдесяти усміхається нам, стоячи за стійкою праворуч від сходів.

— Грейс, — Деліон прямує до неї.

— Так, пане Грахем?

— У лівому крилі виділи кімнати для дам, — м’яко каже він.

— Який поверх?

— Другий.

— Так, звісно, — вона киває й усміхається йому.

Передає пару ключів, знятих із ключниці.

Я втикаю в постфон, відписуючись своєму ельфу, що все зі мною гаразд і трохи пізніше я зафіксую для нього оточення. Про туфлі і дракона мовчу. А ось про ліфчик пишу. Це ж Джейк радив, у чому мені їхати! І наполіг, щоб я одягла саме цей, який не пропустив телепорт!

— Це найкращі номери? — запитує Прісцилла.

— Так, найкращі для такої прекрасної дами, — відповідає дракон. — Вашій помічниці має сподобатися на другому поверсі. Вельми зручно.

Я густо червонію. З чого б дракону про таке піклуватися?

— Головне, щоб ніхто не турбував.

— Кожна кімната оснащена безшумним контуром. Можете не турбуватися.

Прісцилла пхає мені до рук ключ від моєї кімнати, відволікаючи мене від постфона і спілкування з Джейком. Це просто шикарно, що в кожної своя кімната. Я б не витримала ще й жити з нею. Вистачає того часу, який ми проводимо на роботі.

— Пані, радий був познайомитись. Ще побачимось. Завтра чекаємо вас на засіданні комісії для підписання документів. У вас буде невелика екскурсія будівельним майданчиком. Ви зможете прикинути фронт робіт. Ваші робочі місця будуть неподалік.

— Рада була з вами познайомитися, — Прісцилла знову простягає йому руку, а я спостерігаю за ними. — Я прошу вибачення за свою підлеглу. Ліліт буває досить неуважна. Сподіваюся, що вона більше не потурбує вас.

Вона багатозначно дивиться на мене. Так, знаю, знаю. З драконами спілкуватиметься вона.

А я повертаюся до повідомлення, не звертаючи на них уваги. Вони продовжують про щось базікати.

Ну, звісно. Тепер мій ельф нервує, що я серед драконів грудьми свічу. Та нічим я не свічу! Подумаєш, її один раз торкнулися прямо в перший день знайомства. З ким не буває. Звісно, я таке йому не напишу. Та й самій мені дуже соромно. Але, що сталося, те сталося. Якщо хвилюватися через кожну дрібницю, то можна забути навіщо взагалі живеш!

Захопившись, я повністю відриваюся від реальності. Однак раптово усвідомлюю, що на мене так дивляться, ніби бажають пропалити дірку.

Піднімаю голову і стикаюся з пронизливим поглядом карих очей. Стає шалено спекотно. Це тут опалення так різко увімкнули, що в мене кров по тілу розганяється, або я так на дракона реагую?

Але ж кажуть, що якщо вони когось примітили, то навряд чи відпустять. Ну, це ми ще подивимося. Я теж можу знайти спосіб наступити дракону на хвіст один раз і назавжди, щоб відчепився.