Глава 7

Ці печатки — одні з найдавніших артефактів.

Якщо тут договір укладається разом із цією печаткою, то все дуже серйозно. Люди не можуть витримати їхнього впливу.

Подейкували, що колись людські предки були сильними і всемогутніми, але ослабли. Тому нас мало й у нас майже не народжується тих, хто може користуватися магією.

І жодної роботи на два роки в Драконячій імперії. Ну, драконам люди не особливо потрібні: податки від цього не зменшуються.

— Але нам же видали контракт на два роки, — починаю я.

— Постанова вийшла лише вчора, коли ви вже прямували до нас, — співчутливо відгукується Франческа. — Ми й поготів не розраховували на такі особливості.

Я вже хочу сказати, що згодна бути вовком, а печатку… ну, може, якось пронесе.

— Якщо вона людина, то ми можемо запропонувати залишитися на пів року, — вставляє Деліон.

— Пане Грахем, ви нічого не розумієте в будівництві і проєктуванні, — обурено вклинюється Емільєн.

Весь мій запал згасає. Якщо метр буде проти…

— Пане Сурьє, щоб розробити проєкт дівчатам вистачить пів року? — спокійно питає Грахем і переводить погляд на архітектора.

Моє серце сильно б’ється. Хоч хтось за нас.

— Ні, ви що! Та ще знову нових шукати їм на заміну. Як ви могли допустити таке? Узяти людину замість перевертня! — обурюється Емільєн.

В ексцентричного архітектора з ніздрів вириваються струмені пари.

Прісцилла теж кидає на мене гнівні погляди. А я, власне, зовсім не здивована. З моїм везінням ось ця вся плутанина абсолютно закономірна.

Так ось чому Деліон говорив, що мені сподобається на другому поверсі! Там же перевертнів скільки живе, у-у-у…

— Які пів року? У нас усі контракти на два роки! — обурюється Франческа. — Ми не можемо так ризикувати.

— Ми вибирали проєктувальників за їхніми роботами, — низький голос Деліона проноситься кабінетом. — Насамперед, за їхню якість. Тому з нашими умовами та рішеннями, гадаю, пів року їм вистачить. І в нас буде достатньо часу, щоб знайти нових виконавців.

— Гаразд, але зі мною вони працювати не будуть, — підривається пан Сурьє. — Мені не потрібні працівники на пів року!

— Я взагалі займаюся адміністративними будівлями, — відводить погляд Франческа.

— Комунікації, — розводить руками Вонг.

Ферлє мовчить, важко дивлячись на інших.

— Дороги, — видає він.

Я переводжу погляд на Прісциллу. Та сидить бліда, як смерть.

— Ось-ось. Нехай повертаються. Інших візьмемо, — підливає олії у вогонь Ферлє.

— Ну, ви ж їх не просто так вибрали, — вставляє Вонг, багатозначно поглядаючи на Прісциллу.

У неї хоч трохи фарби з’явилося на обличчі. Хоча вона ось-ось зомліє. Я переводжу погляд на свої пальці, які мертвою хваткою вчепилися в спідницю.

— Два роки! — усе ж пропонує Франческа. — Просто не будемо пускати їх на будівельний майданчик.

— Нехай додому повертаються, — стукає по столу Емільєн. — Без бачення повної картини жоден проєктувальник не зможе працювати плідно, краще тоді вже взагалі нікого не кликати. Ось даремно ви відмовилися від моєї команди!

— Це було рішення імператора Аратона Десятого. А з ним взагалі краще не сперечатися, — нагадує йому Франческа.

Моя рука за звичкою тягнеться до постфону. Ненавиджу лайки. Це надовго.

— Давайте тоді вже червону печатку поставимо, — пропонує Вонг. — Виживе дівчина — добре, ні, то й ні. 

— Люди вмирають від печатки, пане Вонг, — гордовито вставляє Франческа.

— Пропоную відправити їх звідси, — Сурьє мало не вогненними іскрами бризкає. — Мені люди не потрібні на проєкті! З ними неможливо працювати. Повільні й неповороткі.

Мрії про ідеальне весілля тануть на тлі драконів.

Суперечки розпалюються. Так, дивись, і полум’я скоро буде літати в повітрі.

Це несправедливо! Несправедливо! Несправедливо!

Я стискаю пальці до хрускоту й різко розтискаю. Чути тріск.

— Досить! — гаркає Грахем і встає.

Від нього віє силою й жаром.

Ніжки столу підгинаються, і він завалюється.

Уся комісія й ми з подивом дивимося на стіл.

Висне тягуча тиша. Цур не я це зробила! Зазвичай речі страждають у радіусі приблизно метра від мене, а не настільки далеко.

Грахем зручніше перехоплює свою тростину. Чути клацання.

— Пані Веноуз і пані Девире, — Деліон дивиться то на мене, то на Прісциллу, — ми змушені будемо вам відмовити. Робота має бути на тривалій основі. Ми вибачаємося. Ви будете сьогодні ж доставлені додому. Або хтось із шановних членів комісії погодитися залишити вас на пів року.

— Пане Грахем… — починає Франческа, але Деліон дивиться на неї, і вона тут же підтискає губи.

— Чудово, — фиркає Емільєн і нахабно оглядає мої верхні принади.

Уперше в житті хочеться їх приховати, але я всього лише додаю обурення у свій погляд.

— Вибачте.

Нам уже втрачати нічого, а мені й не страшно. Якщо не дивитися одному драконові в очі. Його взагалі треба уявляти в моїх рожевих капцях. Може, хоч тоді я його боятися не буду. Ось же! Сам же запропонував на пів року й сам передумав. Непостійний якийсь дракон.

— Я все ж прошу дати нам шанс. Якщо я людина, то це ще не означає, що я не професіонал своєї справи. Пропоную дати нам пів року випробувального терміну, а потім продовжимо на два, якщо вас влаштує. Навіть пані Веноуз можна поставити печатку, а я однаково нікуди не подінуся.

— Зайва трата часу, — кривиться пан Сурьє.

Я ж відчуваю вогненний погляд на собі. Коротко дивлюся на Деліона. Хвиля спеки прокочується тілом. Але набагато легше, ніж учора.

— Ви ж розумієте, що ми тут не в іграшки граємо, а будуємо нове місто, яке має відповідати нашим вимогам? Ви хоча б маг?

— Ну, якщо моя здатність постійно потрапляти в неприємності називається магією, то так, — пробую жартувати. — Але, насамперед — я налаштована на роботу.

— Я згодна з колегою, — вставляє Прісцилла.