Глава 11

Ось уже що-що, а бентежитися — очевидно не для цього чоловіка. Ну, а в скарбничку до його плюсів можна додати незворушність і тактовність: він так і не зізнався, що переплутав кімнати.

Ось тільки зараз я поняття не маю, про що нам можна поговорити.

А його погляд манить і притягує, як магніт. Сидить, хазяйновито розвалившись на занадто маленькому для нього стільці, й оглядає кімнату.

— Як ваша нога? — запитує він.

— Нормально, не болить. У мене мазь із собою була, — я киваю на тюбик, що лежить на столі.

— Вам тут подобається? — ввічливо цікавиться він.

— Так, цілком. Ви вже вибачте, що я вас так раптово затягнула до себе. Води? — ввічливо пропоную.

— Так, будь ласка. Чудово розумію як вам не хочеться псувати собі репутацію, — він злегка схиляє голову, спостерігаючи, як я прямую до карафки з водою.

— Я більше думала про вас, — тут же відповідаю й густо червонію. — Точніше, про вашу репутацію.

— Вона примхлива пані, але мене цілком влаштовує те, що я маю. І не думаю, що вона постраждає, якщо я прийду туди, куди хочу прийти, — відповідає він, чим примушує мене ніяковіти ще більше.

Простягаю йому склянку з водою. Наші пальці стикаються. Я тут таки відсмикую руку, відчувши легкий електричний укол.

— Піду гляну, чи вгамувалися перевертні, — усміхаюся йому. — Все ж свою репутацію мені ще належить зажити, і не хотілося б, щоб вона ґрунтувалася на нашому зв’язку, якого насправді не існує. А так… навіть пів року роботи тут можуть добре її зміцнити.

Він злегка мружиться, не зводячи з мене погляду. На обличчі ледь помітна усмішка.

У двері хтось стукає.

Та що ж сьогодні за вечір такий? Усі до мене. Уже час гнати гостей рожевими капцями.

Ага, тільки хто б там не був, він відразу побачить Деліона, коли я відчиню двері!

— На балкон! — шиплю я.

— Що? — здивовано запитує дракон.

— Ми говорили про репутацію. Так ось, я зараз, можливо, піддаю її величезному ризику.

У двері знову стукають.

— І? Ми не робимо нічого поганого. Поки що.

Я густо червонію, а його рука тягнеться до мене й зависає в парі міліметрів від мого обличчя.

— Будь ласка, — благально дивлюся я на нього.

Дракон зітхає й піднімається зі стільця. Буркоче щось собі під ніс про «сама покликала», і прямує до балкона. Я на мить зависаю і відчиняю двері.

На порозі стоїть Прісцилла.

— О, що так довго? Нам поговорити треба, — вона невдоволено фиркає.

І пре в кімнату. Я ледь стримую ельфійку, затуляючи собою прохід. Сподіваюся, що Деліон встиг сховатися. Перед очима вже проноситься ланцюжок подій: Прісцилла бачить Деліона, пише колегам, ті повідомляють моєму ельфові, що брихові роги йому наставила!

— Прісцилло, ні. Я дуже втомилася. Та й нога болить! — обурююся я.

Завзято загороджую прохід, а Прісцилла так само наполегливо намагається увійти. Тільки ельфійки мені в кімнаті не вистачало. Дракон уже є.

— Ти що, забула, завдяки кому ти тут? — роздратовано питає вона. — Я не збираюся з тобою в коридорі розмовляти.

— Я тобі безмежно вдячна, але впускати тебе сюди я не маю наміру, — відповідаю я, трохи підвищуючи голос. — Слухай, ти краще залишайся в себе в кімнаті. А раптом до тебе вночі хтось прийде?

Я їй прозоро натякаю на дракона, але Прісцилла морщиться, ніби я їй під ніс суну дохлого бриха. Мені теж цікаво, навіщо вона прийшла, але дуже не хочеться, щоби це чув дракон. І потім, раптом він там змерзне, поки вона буде свої настанови давати?

— Ти знаєш, — вона довірливо нахиляється до мене, — розірвати контракт — простісінько. На твоє місце й поготів будь-якої миті можна знайти іншу проєктувальницю. Не чекаючи закінчення терміну.

Я нервово здригаюся. Ми тільки сьогодні після екскурсії все підписали. Ну не піде ж Прісцилла на таке! А вона дивиться вже не на мене, а за мою спину. На мить на її обличчі з’являється розгубленість.

— І ще. Так, дракони будуть приходити до мене. А ось ти про таке щастя навіть не мрій! — Вона граціозно розвертається, хльоснувши мене волоссям.

Починається. Знала б вона, що в мене на балконі вже ховається дракон. Крику було б! Тому то краще нехай швидше йде.

Я зачиняю двері й заходжу в кімнату. Біля стільця, на якому сидів Деліон, стоїть його тростина. Брихець! Мій косяк.

Я злюся. Ось треба було йому приходити до мене? Треба було тій Прісциллі спілкуватися зі мною? Я ж просто хочу працювати! Ну не треба мені все це! Тільки робота, гарна їжа й сон. Усе. Гаразд, ще золото на весілля.