Глава 1. Несподівана зустріч

Останній екзамен літньої сесії закінчився. Студенти швидко покидали аудиторію, залишаючи на кафедрі свої залікові книжки. Викладач в цей час перевіряв екзаменаційні роботи та виставляв підсумкові оцінки в електронний журнал. Перевіривши, що всі роботи здані, жінка в синьому форменому костюмі вимкнула смарт-дошку, та стала квапити студентів.

Останніми з аудиторії вийшли три дівчини. Заступник старости групи Вероніка Вусач, висока білявка с блакитними очима, та дві сестри Роза і Ізабелла Сінґх. Двійнята мали індійське коріння та вирізнялися поміж інших дівчат смуглою шкірою і великими очима.

– Я маю дещо сказати, – голосно промовила Ніка, підійшовши до купи одногрупників, які все ще стояли в коридорі, очікуючи результати екзамену, – Запрошую усіх до мене в гості на дачу.

– Чудово, – одночасно відповіли сестри Сінґх.

– А коли? – запитала Ізабелла, у якої були карі очі, та довге чорне волосся сплетене в два колоски.

– Завтра зранку, але й можна під'їхати й пізніше. Перша ранкова електричка відправляється о шостій ранку, – Ніка дістала із сумки дерев'яний гребінець і розчесала волосся, – Я планую відпочивати там все літо.

– Ми поїдемо з тобою, – відповіла Роза, на відміну від сестри у неї були зелені очі та стрижка боб.

– Добре, – зраділа блондинка.

– Ой, Вероніко, багато планів, – відповіла староста групи Тоня Лебідка, невисока дівчина з пухкенькими губами та сірими очима. Позаду неї стояло ще декілька дівчат, які теж не прийняли запрошення.

– Вибачай, – відмовила решта одногрупників, в тому числі єдині двоє хлопців у колективі.

– Марі, ти з нами? – Ніка підійшла до дівчини з довгим, до щиколоток, малиновим волоссям, яка стояла осторонь біля іншого вікна та копирсалась у рюкзаку.

– Навіть не знаю, – невпевнено відповіла дівчина, подивившись на Вероніку своїми смарагдовими очами.

– Та годі тобі. Невже і це літо хочеш просидіти вдома? Сама ж тоді відмовилася, а потім жалілася на ніяке літо, – Вусач та сестри підійшли поближче.

– Вибач, я ще не вирішила, – так само невпевнено відповіла Марія.

Рипнули двері кабінету, і до коридору вийшов викладач.

– Я перевірила роботи. Декому доведеться прийти на перездачу.

У підтвердження її слів телефони студентів почали інформувати про нові повідомлення в месенджері. Хтось посміхнувся, дехто похмуро прочитав текст та поклав телефон назад до кишені.

– Якщо когось не влаштовують результати, я буду в деканаті до третьої години, – жінка пішла на сходи.

– Знову провалила, – Ізабелла похмуро подивилася на сестру.

– Я здала, – задоволена Роза високо підняла підборіддя.

– Пішла я до Березової. Може вмовлю її накинути мені пару балів, – Ізабелла поспішила наздоганяти викладачку.

– Завтра о шостій на центральному вокзалі, – нагадала Ніка.

– Добре. Я передам сестрі.

– Я таки надумала, – подала голос Марійка, яка весь час стояла мовчки потупившись у свій телефон.

– Не запізнюватися, – підморгнула Вусач.

– Так, – Марія широко посміхнулася, на її телефон теж прийшло повідомлення з оцінкою.

– Що там? Що ти отримала? – зеленоока студентка вихватила телефон з рук Лелеки, – То це круто "відмінно", як і у мене, – дівчина віддала смартфон назад.

Дізнавшись результати останнього екзамену студенти стали розходитися.

Ніка, Роза і Марія вийшли на вулицю разом. Біля паркану стояло таксі.

– Це за мною, – Вусач почимчикувала до машини, – До зустрічі.

Подруги рушили до чотирьох поверхової зупинки монорельсу. Біля ліфту з обох боків металевої конструкції товпилися студенти та викладачі. Проходячи в порядку черги та скануючи пластикові картки-квитки, люди потроху займали вільні місця на платформі.

Кожні п'ять хвилин до зупинки прибували потяги-монорельси, які швидко рухалися на магнітних подушках. Цей транспорт в місті був відносно новим і користувався популярністю в Студенському районі. Лабіринти Т-образних рейок пронизували висотні будівлі та підземні тунелі. Поїзди розвозили пасажирів в різні куточки району.

З найвищої точки "польоту"  магнітоплану, яка знаходилася на центральній башті головного офісу Організації освіти, відкривався гарний краєвид. Студентське містечко, простягалося на багацько кілометрів до самої набережної, та включало в себе вісім великих парків та гуртожитки. А також будівлі вищих навчальних закладів, які мали різні рівні акредитації та фахові напрямки підготовки кадрів.

Монорельс швидко замінив собою звичайний електротранспорт, типу трамвая та тролейбуса, та дуже полюбився люду. Виступаючи в ролі не тільки важливого транспортного сполучення міста, але й привабливого для туристів розважального комплексу.

Попередній поїзд вже рушив, ледь гудучи на магнітних прискорувачах. Дівчата якраз піднялися на четвертий поверх і стали чекати наступний.

До платформи тихо під'їхав магнітоплан рожевого кольору з яскравою рекламою солодощів. Ніс потягу був схожий на мордочку дельфіна та мав три вагони позаду. З тихим шипінням розсунулися широкі стулки з товстого скла, впускаючи всередину пасажирів. Ця гілка розвозила студентів по околицях. А звіти підлітки вже мали пересісти на наступний транспорт, щоб дістатися Спальних районів.