Смарагдове прокляття, чи все-таки щастя?

Розділ 29

Зранку я прокинулася від сильної нудоти і одразу побігла до ванної. У голові паморочилося і все тіло дуже сильно нило. Просидівши біля туалету добрих п'ятнадцять хвилин, я підійнялася і попрямувала до раковини. У дзеркалі  не впізнала ту дівчинку, яка була раніше. Очі красні, обличчя набрякле… Страшно навіть глянути.


Учора я все-таки не змогла покінчити з усім цим… Тримаючи в руках ті кляті таблетки, у моїй голові з'явилися думки про батьків…
Якщо вони дізнаються, що зі мною щось сталося... Цієї новини не витримають.

 Знову на очах сльози.. Ну чому саме я потрапила в таку жахливу ситуацію…


Сили волі не вистачило вбити себе…


Адже я повинна жити заради тих, кому потрібна…

Всю ніч я пролежала і не зімкнула очей. Все думала, що мені робити, як вибратися з пастки в якому я сама себе загнала...

Обдумувала весь той час, що я тут пробула і шукала хоча б одну слабину цих людей, якщо їх так можна назвати.
Заснула десь під ранок, але ця ніч пройшла так сказати, продуктивно.

Мій план полягав в тому, щоб попрохати тих людей, які прийдуть допомагати з підготовкою до шлюбної церемонії допомогти. Я б дала їм номер подруги або батьків і вони подзвонили й сповістили де я. Ну не думаю, що вони не знають адресу куди приїхали.

Після чергового приступу нудоти, вмилася і вирішила спуститися на перший поверх.
Потрапивши на кухню, я вирішила налити собі води й випити заспокійливого.
Через кілька хвилин я відчула ще чиюсь присутність. Різко обернулася і прямо перед моїм носом постав у всій своїй красі Стефан.

– Добрий ранок, кохана! – його голос був настільки їдким, що просто обпалював душу.
– Не смій мене так називати! – відповіла різко.
– Воу, а ти у нас з характером. А ти розумієш, що я таких люблю, – промовив він, і глянув хижим поглядом, – думав, що кожен ранок буду прокидатися, прямувати сюди, а ти тут готуватимеш мені сніданок в коротенькому халатику.
Його слова і тон здавалися такими вульгарними, що просто жах обхвачував усе тіло.
– У своїх мріях ти тільки це побачиш, – після цих слів хотілося покинути цю кімнатку і буде найдалі від нього.
Це не вдалося, на жаль… Однією рукою схопив в оберемок і притиснув до себе.
– Не смій зі мною так поводитися, бо потім дуже сильно пошкодуєш, – дивився своїми карими очима у яких я бачила неземну лють.
Не знаю, де з'явилося стільки сміливості… Я просто узяла і плюнула йому в обличчя.
– Стерво!!! – останнє, що я почула перед тим, як він жорстоко почав цілувати. Намагалася вирватися, але це не вдавалося.
Згодом, сам відпустив і сказав, щоб я йшла до кімнати і чекали людей, які допоможуть зробити з мене людину.
Я просто зі швидкістю світла вилетіла і попрямувала на гору.

Начебто пташка відчувши свободу, постаралася чимшвидше її відчути повністю.

Одразу побігла до джерела води аби умитися і стерти зі своїх уст смак цього нахаби. Через хвилин двадцять почула стук у двері і попрямувала до них. Відчинила і побачила не знайомих мені людей. Як я зрозуміла, це і були ті чарівники, які зроблять принцесу.

– Доброго ранку! Ми можемо увійти? – запитала жіночка років сорока.
– Здрастуйте, так, проходьте.
Зачинила двері й пройшла за тими людьми.

Одна дівчинка займалася моїм волоссям, інша макіяжем, а третя показувала сукні. Чесно, було абсолютно все одно в чому я піду на власну погибель.

Коли мій образ вже майже завершували, я покликала до себе дівчину із білявим волоссям. Чомусь саме вона вселяла довіру.

– Я можу вас про дещо попросити?
– Так, звичайно.

Дістала зі столика папірець і простягла їй. Дівчина його прочитала і глянула на мене. У її очах був певний жаль та смуток.м
У звертанні я написала, усе як є насправді. Написала номер своєї подруги Моніки та на всяк випадом мамин і татовий.
– Допоможіть, – прошепотіла.
– Я зроблю усе, що в моїх силах, – відповіла дівчинка і заховала клаптик паперу у кишеня.

Вони реально зробили все неймовірно чудово. Волосся зібране у гульку, тільки декілька порядок випали із неї. На обличчі красувався ніжний макіяж… Ці майстрині та справді знають свою справу.

– Дуже дякую за таку красу, – мої слова і справді було щирі, адже я була схожа на принцесу із казки.
– Ще одягніть свою сукню й образ буде завершений офіційно.

Саме плаття було ніжно карамельного кольору. Підкреслило усі мої переваги… Якби це було бажане весілля, з коханим чоловіком, то ця сукня стала найкращою у моєму житті.

Після таких думок, сльози знову почали проситися на волю. Але я вирішила триматися… триматися до останнього… Остання надія полягала на ту блондинку… Якщо не вона, то мене уже ніхто не врятує.

Я попрощалася з усіма і зачинивши двері підійшла до ліжка і присіла. Я ж усе життя мріяла про пишне красиве весілля. Як я йду до вівтаря під руку з батьком, а там уже на чекає моє щастя і кохання всього життя.

Але видно не судилося…
Те, що відбувається зараз, просто в голові не вкладається… Як Іліан змін таке допустити… І чому саме я? Є ж стільки дівчат у Барселоні, а вибрали саме мене. Це найбільше дивувало.

Я ще підійшла до дзеркала, поправила трішки макіяж, узяла весільний букет і попрямувала до низу, назустріч своєму "коханому".

Ще на сходах я почула крики, і це був голос Стефана. Цікаво, на що так злиться. Тут я побачила, як він виходить із дверей і прямує у мою строну. Абсолютно мені не подобалося те, що відбувається. З кожним кроком стає все ближче і ближче, а  серце в п'ятки падає.

– Ах ти ж, кляте дівчисько!!! – і після цих слів я відчула пекучий біль на обличчі. Стефан вдарив… Через його силу, я аж відлетіла.
Сльози одразу бризнули з очей…

– Вирішила обхитрити!!!! Думаєш, тебе хтось шукає чи можливо, допоможе? Утішай себе і найдалі марними надіями, – грізно, дуже грізно ці репліки вимовляв, – після церемонії ми сідаємо у приватний літак і летимо звідси. У тебе вже є новий паспорт та нове ім'я. Хочеш знати, як тебе зараз звати?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше