Смерть для Агати

Смерть для Агати

“Смерть” для Агати.

Агата Макарова метушилася біля вазону з квітами, поправляючи його вдесяте. Білі лілії вперто хилились вправо, а це псувало усю композицію, що примушувало внутрішнього естета Агати верещати від жаху. Кістляві кулачки жінки стиснулись міцніше, а рот сформував трубочку. Важкий видих, а потім крик на весь величезний коридор:

  • Олено Павлівно!
  • Так, пані Агато? — Низенька і кругленька, з пишними формами, жіночка в сірій уніформі підтюпцем бігла до господині. Пухкі розпашілі від бігу щоки, губки бантиком і великі круглі очі робили Олену Павлівну схожу на дитину.
  • Зробіть порядок з цими клятими ліліями. Вони мають бути по середині вазону.
  • Так, пані Агато.
  • Кімнати готові до приїзду гостей?
  • Так, пані Агато.
  • Кухар врахував усі мої зауваження?
  • Так, пані Агато.
  • Добре. Можете іти.
  • Так, пані Агато.

Макарова залишила слуг позаду, сама ж заховалася у кабінеті. Темнозелене шкіряне крісло прийняло струнку, хоча і літню, жіночку в свої холодні обійми. Макарова нервово погладжувала нижню губу великим пальцем і втупилася у нижню шухляду столу, яка завжди зачинена на ключ. Різким рухом руки ключ прокрутив усі триста шістдесят і ледь чутне клацання звільнило таємничу шухляду.

На півдорозі до кількох білих карточок, що лежали будь-як у заглибині шухляді, жінка прислухалася до звуків за дверима. Тихий сміх, шарудіння предметів, що носили туди-сюди, скрип підлоги від кроків прислуг. Святкова атмосфера витала в повітрі, хоча і Агата була господинею строгою, та все ж святкування свого дня народження вважала поважною причиною, щоб дати трохи свободи працівникам.

Та її настрій зовсім не відповідав урочистій події. Єдина емоція, яка заполонила душу іменинниці, вже як тиждень, це тривога. А днів зо два тому з'явився справжній, нестримний і не підконтрольний страх. Страх за своє життя.

  • Тьфу, Агато! Чи тобі сім, щоб тебе залякували. Маячня усе це, — ключ знову прокрутився і шухляда заховала таємницю в темряву.

Відображення у дзеркалі знову показувало впевнену в собі, стриману, трохи жорстку жіночку, якій уже ото буде шістдесят. Тремтячою рукою, заправила чорні волосини, які посміли вистрибнути з так ідеально причесаної зачіски, і рушила в гамірний коридор, щоб виконувати обов'язки господині дому.

Увечері почали приїжджати гості. Першим з'явився Денис Макаров — улюблений і єдиний племінник Агати зі своєю нареченою Марією Сторож. Білявка у дорогому білому костюмі і червоних замшевих туфлях подарувала повітряний поцілунок господині і відсторонилась на кілька кроків, поближче до валіз. Привітався племінник набагато тепліше за кохану, міцно обійняв і тихо прошепотів на вухо тітоньці:

  • Ти, як завжди, неперевершена, — гарячі руки Дениса обпекли холодну і бліду шкіру старшої жінки, вона до тепер і не помітила, наскільки неприємно льодяні у неї руки. — Я скучив, тітонько. Чому ми завжди зустрічаємось раз на рік, у твій день народження?
  • Любий, Денисе, бо хтось дуже зайнятий молодий чоловік, якому потрібно працювати, щоб майбутня дружина була задоволена, — багатозначна і хитра посмішка прикрасила обличчя Агати, відкривши неглибокі, але від того не менш помітні, зморшки.
  • Так, тітонько, ти завжди усе правильно кажеш.
  • Агато, чи могли б нас провести в нашу кімнату? Я справді виснажена з дороги, хотіла б освіжитися.
  • Ох, так, моя люба. Щось я зовсім закрутилася з цим святкуванням. Зараз покличу Петра, він занесе ваш багаж. Ідіть відпочивайте, а потім, Маріє, мусимо попліткувати за чашечкою чаю.
  • Неодмінно, Агато. Обожнюю ваш фруктово-квітковий чай.

Чоловік років сорока з темним, сяючим від гелю, волоссям мовчки узяв валізи гостей і попрямував у сторону кручених широких сходів, які вели на другий поверх особняку. Агата ж замилувалася милим виглядом молодої пари.

Племінника Агата любила понад усе, вона його виховала і поставила на ноги після смерті батька. У день похорону брата, над його гробом, вона дала обіцянку, що зробить усе, щоб Денис жив в достатку і ні в чому не нуждався. Так вона і робила, хай він цього поки не розуміє, та скоро її хлопчик оцінить усі старання, настанови, безкомпромісність і жорсткість, якою бувало обдаровувала його.

Олена Павлівна знову важко дихала від занадто швидкого темпу ходьби, її розпашіле обличчя стало ще червонішим, а краплі поту вкрили брудне з муки чоло. Агата звикла до цієї жіночки, вона не була того типажу дам, з якими вона спілкувалась, та все ж до Олени господиня змогла пройнятися симпатією.

  • Пані Агато, там нові гості приїхали. Та там усі вже приїхали.
  • Звичайно, що всі, Олено Павлівно. Вони знають, як я не люблю, коли спізнюються. Проведіть дорогих гостей у вітальню, а я зараз спущуся. Зміню сукню і трішки прихорошуся. Нехай освояться, бо буде цікаво.
  • Так... Пані Агато, — спантеличення читалося на обличчі прислуги, Олена Павлівна навіть не помітила, як її пані віддалилися, так сильно замислилась над значенням її слів.

Домробітницею Олена Павлівна в домі Макарової працювала років двадцять. За цей час вона добре вивчила господиню. Тому точно знала, що останні слова, сказано не спроста. Агата була жінкою ексцентричною, скритою і занадто стриманою, якщо говорити про емоції. Більшість сходилась на думці, що вона безсердечна. Та Олена Павлівна знала своє, Агата Маркова розумна і вишукана жінка. Мабуть, трохи заздрила їй цього.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше