3 Глава

     Софія прокинулася й вмить сіла у ліжку. «Проспала!», - промайнуло в голові, - «Та сьогодні ж в мене вихідний…», - заспокоїлась, посміхнулась і знову лягла. Олег мирно спав поруч. Сьогодні їхні вихідні збіглися і Ніка вдома, як не як – субота. Софія задоволено потягнулася й остаточно прокинулась. Вона накинула на себе халат й пішла у ванну. Після водних процедур, увімкнула радіо й заварила собі каву. Приємний аромат наповнив кухню… Софія любила такі миті, коли спокійно, не поспішаючи можна насолоджуватися ранковою кавою, подумати, а інколи й помріяти…

     Поки всі прокинулись, вона приготувала сніданок. Першим на аромат сирників прийшов Олег. Після їхньої сварки пройшов тиждень, тому конфлікт вважався вичерпаним.

- Доброго ранку! – привітався чоловік, - О сирники!

- Сідай, будемо снідати, лише Ніку покличу.

    Після сніданку Всі були зайняті… Софія взялася за звичне прибирання, прання та іншу хатню роботу. Ніка зависла в телефоні, а Олег розлігся на дивані й дивився телевізор. «Все, як завжди…», - втомлено подумала Софія.

    Після прибирання та приготування обіду, вона вирішила вийти в магазин, що знаходився неподалік від будинку.

- Я в магазин! – крикнула з порогу. «А у відповідь – тишина…», - махнула рукою та вийшла з квартири.

   На вулиці на диво була чудова погода. Сонце виблискувала в золотисто-багряному листі, по небі пропливали поодинокі білі хмарини, немов шматки солодкої вати. Софія вдихнула осіннє повітря й усміхнулася, - «Треба своїх вивести на прогулянку…»

   Вона купила необхідні продукти й попрямувала додому. Жінка й не помітила, що за нею спостерігають із затемнених вікон автомобіля. Коли вхідні двері за нею зачинилися, чорне авто повільно виїхала з-за рогу будинку й рушило в напрямку центру.

- Народ! – вигукнула Софія, зайшовши в квартиру, - Агов! Давайте, одягайтеся і ходімо гуляти! Погода просто супер!

    Та ніхто навіть не поворухнувся. Вона зайшла у вітальню.

- Олег! -  торкнулась плеча чоловіка, -  Ходімо прогуляємось, візьмемо Ніку. Там так тепло на вулиці, немов у літку.

- А звідки ти знаєш? – ліниво промовив він.

- Та я ж в магазин ходила…

- А-а-а, зрозуміло… Може завтра підемо? Сьогодні щось не хочеться…, - позіхнув Олег й втупився в телевізор.

    Ніка також відмовилась від прогулянки, зіславшись на уроки. Софія лише сумно зітхнула, настрій вмить пропав, - «От так завжди…». Вона вже й не пам’ятала, коли вони з сім’єю їздили кудись усі разом, чи просто прогулювались по парку. Усе закрутилось робота-дім-робота і потонуло в рутині. Софія й не помітила, як віддалилися вони з Олегом одне від одного. «Навіть поговорити ні про що…» - сумно подумала вона, - «А колись могли говорити ніч на проліт і все їм бракувало часу, не могли набутись одне з одним. Куди це все поділось? Де ті почуття? Перегоріли напевно…» Їй стало так сумно та прикро… Стало не затишно у власному домі, тому Софія одягла зручний одяг та кросівки та пішла, - «Не хочуть, то й не треба…»

   Софія вийшла на вулицю й попрямувала в парк. Образа на рідних залишила гіркий присмак в душі. «Так, треба себе чимось розрадити», - вирішила вона.

  Парк розміщувався не далеко від їхнього будинку, приблизно двадцять хвилин ходу. Алеї парку вкривали килими жовтого листя й тихо шаруділи під ногами.

   Вона сіла, обпершись на спинку лавки й поглянула вгору. Чисте блакитне небо, немов обрамлене золотисто-жовтим кронами дерев. «Яка краса…» - подумала Софія, - «Як же я давно так не відпочивала, не дивилася вгору на небесну блакить… Через ту буденну метушню, забуваєш про все, так і життя пролетить і не встигнеш отямитись…»

   Тепер Софія зовсім не жалкувала, що пішла одна. Виявляється, людині іноді просто необхідно побути на самоті, подумати та осмислити усе. Усміхнувшись своїм думкам, вона вирішила випити смачного лате, яке готували в кафе, що розмістилось на території парку.

   Софія зручно вмостилась в плетеному кріслі на відкритій терасі кафе. Її взору відкрився чудовий краєвид осіннього парку.

- Вітаю, що будете замовляти? – запитала молоденька офіціантка.

- Лате і тірамісу, будь ласка, - промовила жінка.

    Коли принесли замовлення, Софія взяла горнятко й зробила ковток, приємне тепло наповнило її, а ванільно-кавовий аромат змішався з осіннім повітрям. Смакота… Блаженно примружилась Софія.

    Вона вже майже доїла свій десерт, коли почула за спиною приємний чоловічий баритон.

- Доброго дня, Софіє!

    Жінка озирнулась й здивувалась, побачивши Рустема.

- Доброго дня! – привіталась.