ІІІ Розділ Листопад 2016 рік 1 Глава

     Листопад видався холодним та сирим. Голі дерева виблискували мокрими стовбурами. Безкінечні дощі заливали землю, а вітри розхитували  безлистим  гіллям.

    В Софії був вихідний, тому вони з Нікою вирішили пройтися по магазинах й щось купити їй на святкування батькового дня народження.

- Що ти хочеш придбати? – запитала в дочки Софія.

- Хочу якусь гарну сукню. - промовила дівчина.

- Добре, дивись, може ось цю приміряй? – вказала вона на синю сукню.

- Ні, вона надто проста, - повертіла сукнею Ніка, - Я хочу якусь круту.

- Тоді сама вибирай, - усміхнулась Софія.

    Дівчина пробіглася між рядами й набрала десь п’ять суконь до примірки.

- Я йду переодягатись, а ти потім скажеш яка найгарніша! - радісно промовила Ніка.

- Гаразд, - усміхнулась Софія, вмощуючись в кріслі. «Так швидко промайнули роки, а здається, що лише вчора тримала її маленькою на руках…»

Спогади

Весна 2002

   Травень радував теплом та чудовою погодою. Аромат квітів наповнював палату, Софія з ніжністю дивилася на свою донечку. Здавалось, стільки щастя не може вміститись в одній людині…   

  Все було настільки чудово, немов у вісні… Вони з Олегом кохали одне одного, чоловік завжди був таким уважним та ніжним. Ніколи не сварилися та не ображалися одне на одного, а коли виникали дрібні проблеми, то вирішували разом. Батьки їм допомагали, але не втручалися в їхнє сімейне життя.

    Коли народилась Вероніка, то Олег завжди допомагав Софії. Брав малечу на прогулянки, грався з нею та читав казки.

   Уляна народила свого сина на початку березня. Софія відразу здогадалась про причину поспішного весілля подруги. Та Уля не прогадала з чоловіком, адже був вигідною партією для неї. Євген із заможної родини, сам добре заробляв на власному бізнесі, та в Улю був безтямно закоханий.

    Після одруження Уляна вертіла чоловіком, як хотіла, тринькала гроші наліво та направо, а він все сприймав, як належне й закохано дивився на неї. Після народження сина вона відразу найняла няньку, яка й перейняла на себе обов’язки мами. Уля попросила Олега стати хрещеним для свого Ернеста, саме так вона назвала сина. Таким чином жінка ще більше зблизилась з сім’єю Софії. Часто Уляна приходила до них в гості, щоб похизуватися своїми статками та заможним життям. Софія раділа за неї, адже ніколи не заздрила подрузі. А от Уля, помічаючи закохані погляди Софії та Олега, аж палала від люті.

    Через рік Уляна з сім’єю виїхала жити в Чехію. Софія сумувала за подругою, але й трохи раділа, адже не раз помічала, що вона кидає неоднозначні погляди на Олега, робить невинні, на перший погляд, натяки та начебто по дружньому доторкається до нього. Софія навіть жартувала з цього приводу, але на той час Олег нікого, окрім своєї дружини, не помічав.

   Уляна поринула в нові знайомства та враження й на деякий час забула про свій план помсти Софії. Перші три роки вона ще так-сяк підтримувала з нею зв'язок, щоб бути в курсі подій. Потім її життя закрутилося у вирії світських  раундів та благодійних вечорів. Уляні вже не було діла до сірої миші Софії та простака Олега, вона знаходила собі багатих та впливових коханців.

  Євген розвивав свій бізнес в Чехії, тому не відразу помітив, які зміни відбуваються в його сімейному житті. Жорстокий світ бізнесу змінив його, він став черствим, строгим та раціональним. Від того закоханого хлопця не залишилось і сліду. Коли чоловік здогадався, що Уляна зраджує його, то не дуже й засмутився, адже вже й сам мав не одну коханку. Але для бізнесу й високопосадовців важливий статус, тому поговоривши з дружиною, домовилися, що вони не будуть втручатися в особисте життя одне одного, проте на людях поводитимуться, як ідеальне подружжя. Звичайно, бонусом для Уляни стали чималі фінансові вливання на її забаганки. Так вони й жили в одному домі кожен своїм життям…

   Євген, на відміну від дружини, не покинув напризволяще сина, а всіляко залучав та зацікавлював до свого бізнесу. З дитячих років батько брав Ернеста до себе в офіс, садив у своє велике шкіряне крісло й показував усе. Євген розповідав сину про особливості бізнесу та про те, що колись він буде керувати усім цим, тому потрібно вчитися, багато вчитися…

    Софія поки чекала на дочку, пригадала Уляну. Вони вже не бачились десять років… «Цікаво, як вона?» - подумала Софія. Ширма примірочної  відсунулась й до неї вийшла Ніка у вишневій сукні.

- Ну, що скажеш? – запитала дочка.

- Ох, Ніко, ця сукня просто ідеальна…

- Мені також вона подобається, - усміхнулась дівчина, - Беремо її!

   Софія любила такі вилазки з донькою, адже Ніка вже така доросла й цікава. Жінка помітила, що останнім часом дочка змінилася, стала спокійнішою, розсудливішою, почала їй допомагати по дому та цікавитися кулінарією. 

- Мамо, а ти в чому підеш в кафе?

- Щось пошукаю з свого гардеробу, - промовила Софія.

- Ой, та там усе старе та нудне… - обурилась Ніка й додала, - А давай і тобі щось підберемо?

   Якесь дивне відчуття захопило Софію, їй захотілось бути гарною та модною на вечері, адже там буде багато знайомих та рідних… Ніка вибрала для мами супер-стильну сукню сталевого кольору, що чудово посувала до її очей.