2 Глава

  Вечір окутав місто осінньою прохолодою… В парку загорілись ліхтарі, але густий туман надавав усьому відтінок примарної містичності…

    В кафе грав саксофон й пари танцювали в такт повільній мелодії. Не зважаючи на кондиціонери, Софії було надто спекотно, чи то від кількості людей, чи від несподіваної появи Уляни, чи від пильного погляду чорних очей… Вона накинула на себе хутряне болеро й непомітно вийшла на терасу. Декілька столиків та крісел ще не забрали, тому вона розмістилася за столом, що стояв біля розлогої верби. Перед нею відкривався чарівний краєвид на нічний парк, огорнений туманом.

  Софія вирішила на самоті обміркувати все те, що відкладала на потім, адже з роботою та приготуванням до дня народження, вона геть не мала часу подумати.

    Отже, основним для неї залишилось питання роботи. Жанна Артемівна, як і передбачала Софія, все таки вирішила відправити її на стажування, чим додала їй впевненості прийняти пропозицію Рустема. Вона ще не мала нагоди з ним про це поговорити, але обов’язково сьогодні це зробить.

   Другим питанням, яке її мучило та шокувало, став приїзд Уляни. Вчора Олег повідомив їй, що побачив Улю випадково в місті й запросив на своє день народження. Софія не могла зрозуміти, що її бентежить більше, чи те, що Олег цілий вечір не зводить з неї захопленого погляду, хоча, що тут душею кривити, Уляна виглядала просто відрадно. Ідеальна фігура, довге платинове волосся, великі голубі очі та пухкі червоні губи. Софія підозрювала, що вони трохи накачані силіконом, так само, як і її груди четвертого розміру, але основне ж ефект! У своїй довгій пурпуровій сукні з розрізом до середини стегна з оголеними плечима, Уляна завоювала прихильність усієї чоловічої половини гостей. Від неї просто віяло багатством та розкішшю. Дивним було те, що вона була сама, без чоловіка та сина. Як виявилось, вони залишились в Чехії. В чоловіка бізнес, син вчиться, а от Уляна вирішила провідати рідню в Україні. З Софією вони перекинулись декількома словами, неначе й не було в них стільки років студентської дружби. Та Софія не надто переймалася через це, її більше хвилював Олег та його погляди на колишню подругу.

    Спокою Софії не давав ще один погляд, що постійно стежив за нею. Рустем цілий вечір сидів в кутку барної стійки та поглядав на неї. Вона лише кивнула йому в знак вітання, коли вони прийшли в кафе, а підійти так і не наважилась. Не хотіла, щоб усі дізналися, що вони знайомі, не хотіла комусь щось пояснювати, не хотіла порушувати ту таємничість, що була між ними.

   Його погляд був сповнений сумішшю різних почуттів… Ніжність, турбота, сум, надія, можливо, навіть пристрасть змішалися в його чорних очах. Дивне й приємне почуття розтікалося її тілом, вже давно на неї не дивились так відкрито з захопленням. «Приємно…але  небезпечно…, - подумала Софія й вдихнула на повні груди. - Дивно, осінь з ароматом кави…»

- Сумуєш? – запитав Рустем, ставлячи перед нею її улюблене лате. Чоловік сів навпроти, тримаючи свою каву.

- Дякую, - усміхнулась вона, - Як ти мене тут знайшов?

- Це ж моє кафе, я все тут знаю…

    Вони мовчки пили каву й насолоджувались тишею та таємничістю, що захопила все навколо.

    Рустем час від часу кидав на неї зацікавлені погляди. Він просто втратив дар мови, коли побачив її сьогодні. Срібляста тканина сукні огортала її стрункий стан й струменіла до землі. Чорні лаковані туфлі на високих підборах, стриманий макіяж, акуратна зачіска, хутряне болеро, надавали їй вишуканості справжньої леді.

    Він не міг відірвати погляду від цієї жінки. «Красива, розумна і не моя…» Цілий вечір Рустем ледь стримував себе, щоб не підійти до неї та не запросити на танець. Як же він заздрив її чоловікові, що може торкатися її, танцювати з нею. Як же він зненавидів його, коли помітив похітливо-оцінюючий погляд, спрямований на ту силіконову блондинку. «Не цінить свій діамант, а розмінюється на дешеву підробку. Дурень! Який же він дурень!»

- То, що ти вирішила? – порушив мовчання Рустем, - Підеш до мене… на роботу? – останнє слово неохоче промовив він.

- Так, - поглянула на нього Софія, - Завтра напишу заяву на звільнення.

- Я дуже радий, що ти все таки погодилась, - розплився в усмішці чоловік. - А коли ти зможеш приступити до роботи?

- Ще не знаю, владною усі питання із звільненням і тоді вже візьмусь за твою справу. Софія благально глянула на нього. - Ти ж мені допоможеш?

- Звичайно, я ж казав, що не залишу тебе напризволяще.

  Софія маленькими ковточками пила своє лате. Кожен думав про своє… Софію бентежила та ситуація, що складалась. На неї тепер чекає цікава робота, нові обов’язки, зовсім інший колектив… Їй було трішки страшно, адже усе таке невідоме їй. Чи справиться з обов’язками? Чи виправдає сподівання та довіру Рустема?

   Рустем… Тепер вони будуть бачитись з ним мало не щодня і це хвилювало її саме більше. Вона помічала його погляди, наповнені різноманітною палітрою емоцій, відчувала його ставлення до неї, сповнене ніжності, турботи, доброти… Це було приємно. Дуже приємно… Це межувало з небезпекою, яка могла похитнути її сіро-буденний плин життя…

   Рустем спостерігав за нею,  за її задуманим поглядом, за тендітними пальчиками, що стисли філіжанку. Приємний трепет наповнював його тіло… Дуже скоро вони будуть разом. Поки, що все буде зводитись до робочих відносин, але це вже гріє душу. Тепер він зможе бачити її щодня й не продумувати плани випадкових зустрічей. Вони будуть ходити на ділові обіди, їздити на різні ділові зустрічі, відмічати копоративи. Головне, що він буде поруч і зможе безперешкодно спілкуватись з нею. Поки, що усе буде по-діловому, але це поки що…