4 Глава

  Софія насолоджувалась відпочинком, адже на роботу вона має вийти лише наступного тижня, з першого грудня. Сьогодні випав перший сніг, після осінніх дощів та багнюки все виглядало білосніжно-чистим та новим. Софія випила ранкову каву та вирішила піти за продуктами, а заодно й прогулятись.

   Вона неспішно йшла вулицями рідного міста. «Як же добре… Не потрібно поспішати, нервуватися…», - усміхнулась вона. Завернувши за ріг будинку, Софія зіткнулась з Уляною.

- О! Які люди! – здивувалась Уляна.

- Привіт! – промовила Софія. Чомусь настрій зник і спокій також.

- А я заходила сьогодні у супермаркет і мені сказали, що ти там більше не працюєш, - пронизливо глянула на неї Уля, - Це правда?

- Так, не працюю.

- І що ти тепер на біржу праці підеш? – награно сумно промовила білявка.

- Ні, на іншу роботу. Софія не мала бажання розмовляти з нею, тому сказала, - Вибач, але я поспішаю, маю ще багато справ.

- Ой! – схопила її за рукав Уляна й жалісливо прощебетала, - А я так сумувала, давай я до вас зайду ввечері, поговоримо, як колись, згадаємо юність…

- Гаразд, приходь, - нехотячи погодилась Софія.

- Я буду після сьомої, - зраділа Уля, - До зустрічі!

- Угу…

   Софія тепер не була наївною дурепою, як колись в університеті. За своє життя вона багато усього побачила та пережила. Стільки обпалювалась через свій добрий характер, але й вчилась на своїх помилках. Тепер вона добре відчувала фальш, підступ, брехню та дволикість і її не проведеш. Стосовно Уляни - тут присутній цілий букет негативу. «Нічого, потерплю один вечір, - думала вона. - А от, хто справді зрадіє, так це, напевно, Олег». Софія накупила різних смаколиків та повернулась додому, готуватися до приходу «дорогої» гості.

   Через обід Софія повідомила рідних про прихід Уляни. Ніка визвалась допомогти їй на кухні, а Олег пообіцяв не затримуватись на роботі.

 Ввечері Уляна з’явилась у всій своїй красі... Олег відчинив двері. Побачивши гостю, його очі вмить заблищали пристрастю. Незмінна коротка облягаюча сукня, чоботи на високих підборах, коротка норкова шубка, платинове пряме волосся і яскравий макіяж.

- Привіт! – привітався Олег, - Проходь!

- Привіт! – цілуючи повітря біля його щоки, привіталась Уляна.

   Вона граційно увійшла в квартиру, спокусливо похитуючи стегнами. Олег спостерігав за нею і пожирав очима. Він допоміг їй скинути шубку й ледь затримав руки на її плечах. Уляна кокетливо блимнула очима.

- Ходімо в кімнату, - захриплим голосом промовив чоловік.

- Авжеж, - промуркотіла вона.

    Вони розсілися за столом та випили по келиху вина, яке принесла гостя.

- То де ти тепер будеш працювати, Софіє, - приторно-солодким голосом промовила Уля.                    

-  В одній приватній фірмі, - нейтрально сказала жінка.

- А що ти там будеш робити? – цікавилась екс-подруга.

- Організаційно-фінансову діяльність.

- Щось ти не договорюєш, Софіє, - надула свої силіконові губи блондинка. - Чим та фірма хоч займається?

- Готельно-ресторанним бізнесом, - з неохотою сказала Софія.

- О! – здивувався Олег, - Хіба ти в цьому щось тямиш?

- Дякую за підтримку, коханий, - спопеляючи його поглядом, промовила дружина та уїдливо додала, - Вчитися ніколи не пізно.

- Наша мама – молодець! – втрутилась Ніка, - Я за неї така рада!  

 Дівчинці відразу не сподобалась Уляна. Ще на святкуванні татового дня народження вона помітила її зверхність та недоброзичливість.

- Звичайно, молодець, - солодко протягнула Уляна.

- А ти чим займаєшся, Улянко? – поцікавився Олег.

- Я…Ну-у-у… - протягнула Уля, - Відвідую різні світські тусовки та благодійні вечори. Це так втомлює… - вона зробила серйозний вигляд й похитала головою.  «Зрозуміло, - подумала Софія, - тратиш гроші чоловіка…»

- А як там Євген? – запитала Софія.

- Ой, та вічно зайнятий! Завжди в офісі або на переговорах. Вона махнула рукою.

- А мій похресник, що  поробляє? – поцікавився Олег.

- Ернест вчиться.- вона глянула на Ніку, - До речі, твій одноліток. Він в мене такий розумний та серйозний хлопець. Женя його готує в майбутньому на своє місце.

- А ти надовго в Україну? - запитала Софія.

- Ще не знаю, можливо до Нового року тут пробуду, - вона кокетливо глянула на Олега, - все залежить від обставин…

   Вони згадували студентські роки. Поговорили про одногрупників, хто де і з ким. Уляна на пів жартома, на пів серйозно пригадала час, коли Олег до неї залицявся та вона чомусь тоді відмовила йому. Близько опівночі гостя зазбиралась додому. Олег поривався підвести її, але Софія нагадала йому про випитий алкоголь та високі штрафи, тому він заспокоївся, натомість викликав для гості таксі. Попрощавшись з усіма, Уляна нахилилась до Олега й таємничо прошепотіла: «до скорої зустрічі», а потім випурхнула з квартири, залишивши по собі аромат солодких пахощів.