2 Глава

     Усе навколо вкривалось білосніжним пухом. Лапаті сніжинки повільно падали з неба… Усе було наче б то білим та красивим, але чомусь похмурим та сумним. Саме наче б то, оскільки під білим снігом, ховалась брудна, чорна земля… Отак і в Софії наче б то забулась сварка, але гіркий осад залишився, припорошений снігом. Софія дивилась на пропливаючий пейзаж крізь вікно авто. Сьогодні Різдво і вони усією сім’єю їдуть в гості до батьків Олега. Він був трохи маминим синочком, тому завжди дослуховувався до її порад та настанов.

     З «дорогою» родиною в Софії склалися нейтральні стосунки типу: «так, ні, не знаю». Батьки Олега ніколи не цікавились життям невістки, лише інколи розпитували про онуку й на тому уся розмова закінчувалась. Софія в свою чергу і не надто хвилювалась з цього приводу, адже вважала, що краще так, ніж ще і її мають повчати, як Олега. А той час, що вони пробудуть в гостях, потрібно просто перебути і з почуттям виконаного обов’язку, повернутися додому, до своїх насушних проблем. Софія вдихнула морозяного повітря й приготувалась до зустрічі.

  Та не сталося, як гадалося… Олег подзвонив у двері батьківського будинку, а жили вони у двоповерховому особняку, двері їм відчинила сестра Олега. Лариса була пекучою брюнеткою з довгим прямим волоссям, карими очима, стрункою та граційною, немов кішка. Характер у неї був відповідний – стервозний, можливо тому у свої тридцять років вона ще не була одруженою.

Софія з Ларисою від самого початку не злюбили одна одну, але Лара постійно роз’їжджала по закордонах, то й бачились вони вкрай рідко. І от сьогодні і трапився той рідкісний випадок…

    «Просто супер! – подумала Софія, - Тепер прийдеться терпіти її шпильки цілий день!»

- О! Привіт, брате! – Лара обійняла Олега. У них були дуже дружні стосунки. Сестра постійно нарікала Олегу на його дружину, адже вважала, що вона запроста для нього.

- Привіт, Ларочко! Ти коли прилетіла з Риму? – запитав Олег.

- Вчора, - вона оцінюючи оглянула Софію та уїдливо додала, - Щось ти зовсім змарніла, Соню.

   Софію аж перекосило, адже вона терпіти не могола, коли її так кликали і Лариса про це чудово знала.

- Зате ти цвітеш і пахнеш, - в тон їй відповіла Софія, - Невже завела нового коханця?

- Софіє, перестань! – гримнув на неї Олег, - Краще ходімо у хату!

  За святковим столом батьки розпитували у Олега про його роботу, а Ніку про навчання. Софію нічого не розпитували і якби не шпильки Лариси, то б її присутність взагалі не помітили б.

- А мама тепер працює на іншій роботі! – гордо промовила Ніка.

- Невже з касирки перевели в прибиральниці? – розреготалась Лариса.

- Ларо, поводься пристойно! – награно строго промовила її мама – Катерина Федорівна.

- Ні, - захистилася за Софію донька, - Вона тепер працює в приватній фірмі!

- О! – здивувалася Лара, - І що ж то за фірма? Чим займається?

- Та, таке, - махнула рукою Софія, адже не хотіла розповідати їм про свою роботу, не оцінять  та не порадіють за неї, тому просто сказала, - займається громадським харчуванням, нічого цікавого.

- Ну, я так і думала, - скептично глянула на неї Лара, - що кращого від тебе можна і не сподіватися.  

   Батьки  перевели мову про Ларису та її процвітаючий бізнес. Вона вела свій блог про поїздки по різноманітних країнах світу. Звичайно – це цікаво та захопливо, враховуючи, що у кожній подорожі у неї з’являвся новий  багатий коханець та і прибутки від блогу були пристойні.

     Поки Лариса розповідала про чергову подорож і усі її з захватом слухали, Софія вийшла з кімнати. Її відсутність ніхто не помітив, адже були захоплені пригодами Лариси у Венеції.

   Софія заварила собі каву та пішла у кабінет. Тут було багато книжок, а в кутку біля електричного каміна стояло велике м’яке крісло. Вона зручно вмостилася і маленькими ковточками попивала гіркий напій. Софія роздумувала над своїм життям, усе в неї якось не складалось, не клеїлось… Особливо гостро вона відчула це сьогодні, адже Олег завжди захищав її від нападів сестри, проте сьогодні й слова Ларисі не сказав, а було за що… Сьогодні вона вперше відчула себе зайвою у цій родині. І якщо раніше Софія відчувала підтримку чоловіка – це проявлялось у його погляді, жестах, усмішці, то сьогодні біля неї сиділа чужа людина, а не її Олег.

   Втомилася, як же вона втомилася від усього цього… Від шпильок Лариси, відчуженості свекра та свекрухи, дволикості Уляни, холодного та байдужого ставлення чоловіка… Зачароване коло якесь… Єдина втіха – це Вероніка, вона її радість та розрада, а ще робота, там вона потрібна, там її цінують…

- Я так і думала, що тебе тут знайду! – усміхнулася Ніка й сіла поруч на бильце крісла, - Я вже не можу слухати тітку Лару, тому вирішила знайти тебе.

    Софія поставила порожнє горнятко на підлогу і пригорнула дочку до себе.

- Мені так не подобається мамо, що тітка Лара постійно дражнить та приколюється з тебе.

- Мені теж це не приємно, - промовила Софія, - але я вже звикла і не зважаю на це.

- Знаєш, - хитро усміхнулась Ніка, - тітка Лара, напевно б чудово потоваришувала з тіткою Улею, адже вони обоє мають просто жахливі характери.