ІІІ Розділ Лютий 2017 рік 1 Глава

   Рустем влетів до кабінету, немов метеорит, ще і дверима грюкнув. Леся з великими очима спостерігала за цією картиною, вона ще ніколи не бачила директора таким злим. Знову двері з кабінету з гуркотом відчинилися:

- Лесю, зроби будь ласка мені кави, - суворо промовив шеф.

   Та міцна кава не допомогла йому… Думки вихором крутились у голові. Злість, обурення, зневага, ненависть – усе перемішалося… «Як він міг? Як?» - думав Рустем, - «А вона хоч знає, чи живе в повному невіданні та брехні?»

   Рустем знову пригадав ці події… Усе сталося перед обідом. У нього саме була запланована зустріч з другом, який спеціалізувався по готельно-ресторанному бізнесі. Рустем хотів з ним порадитися та обговорити певні нюанси стосовно даної сфери діяльності. Вирішили зустрітися в ресторані готелю «Манхетен». Саме з цього готелю і розпочався бізнес Данила.

   За смачним обідом друзі обговорили всі бізнесові тонкощі та моменти. Рустем був задоволений, адже стільки корисної інформації почерпнув від цієї розмови. 

- Ходімо, я покажу тобі свої апартаменти, - сказав Данило.

- А ти, що тут живеш? – здивувався Рустем.

- На даний час, так. В мене у квартирі зараз ремонт, тому ось вирішив пожити у власному готелі. Я іноді роблю такі експерименти для свого персоналу. - стиха промовив він, - Приходжу у якийсь свій готель, як постоялець. Усі ж мене не знають в обличчя, а я таким чином можу перевірити їхню компетентність.

- Ну ти даєш! - розсміявся Рустем, - Просто справжній ревізор.

    Чоловіки ліфтом піднялися на останній поверх і вийшли в шикарний хол.

- Ось тут самі круті номери, - стиха промовив Данило, - Ходімо, мій в самому кінці коридору.

   Вони йшли по просторому коридорі, двері одного з номерів відчинилися, і з відти, обіймаючись та цілуючись, вийшли Олег та Уляна. Рустем добре запам’ятав їхні обличчя ще з того святкування дня народження. Парочка пройшли біля них, нічого не підозрюючи та не помічаючи. Рустем автоматично оглянувся вслід за ними й провів вбивчим поглядом. Олег обіймав Уляну за сідниці й щось шепотів їй на вухо, а вона кокетливо посміхалася йому. Коли за ними зачинилися двері ліфту, Данило промовив:

- Гаряча парочка. Постійно замовляють цей номер, - і стишивши голос, додав, - Інколи таке витворяють, що їх стогони чути на весь поверх.

    Рустем був готовий задушити Олега власними руками. Він швидко покинув готель, наплівши другу про якусь термінову зустріч. Усю дорогу, поки їхав на роботу, йому перед очима стояла «гаряча парочка». І ось, випивши вже третю філіжанку кави, він ніяк не міг заспокоїтись. Першим бажанням було набити зрадникові морду та про все розповісти Софії. Але згадавши її дивний настрій останнім часом, Рустем вирішив почекати. «Можливо вона все знає або здогадується?», - розмірковував він, - «А може і ні… Що ж робити, як вчинити?» Роздумуючи над усім цим, Рустем не почув, як у двері постукали. До кабінету увійшла Софія.

- Щось трапилось? – схвильовано промовила вона, помітивши його дивний настрій.

- Ні…

- Просто ти так дивно глянув на мене.

- Ні-ні, все добре…, - розгубився чоловік, - Добре, що ти зайшла, я б хотів переглянути звіт.

- Зараз принесу, - зам’ялася вона, - Рустеме, я хотіла тебе дещо попросити…

- Що саме? – тільки тепер він побачив, що жінка якась схвильована та змарніла. Синці під очима, свідчать про недоспані ночі, погляд став потухлим та й сама вона виглядає втомленою.

      Вона сіла навпроти нього й набравши повні груди повітря сказала:

- Я б хотіла, щоб Сашко надав мені юридичну допомогу в одній справі.

- Добре, а ти йому про це говорила?

- Ні, я спершу хотіла повідомити тебе, адже ти наш директор, - сказала вона, - То ти не проти?

- Звичайно, я не проти. А що за справа? Чи це секрет? – запитав він.

- Я хочу, щоб від підготував мені заяву про розлучення, - промовила Софія.

- То ти вже все знаєш, - констатував Рустем.

- А ти… Звідкіля ти все знаєш? – ошелешено глянула на нього Софія.

- Ех, - махнув рукою, - Бачив твого благовірного сьогодні з тою повією.

- Де?

- В готелі, як виходили з номера…

- Можеш більше не продовжувати, - надламаним голосом промовила вона, заперечливо піднявши руку.

- Вибач, - сумно промовив він.

- Проїхали… Я б не хотіла щоб про усю цю історію дізналися наші. Сашко не розпатякає?

- Ні, він надійний.

  Після шостої, коли всі розійшлися по домівках, Рустем закликав Сашка до себе в кабінет та роз’яснив ситуацію. Після вияснення у Софії усіх необхідних питань, юрист склав позовну заяву до суду.

- Я б відразу радив написати ще заяву про стягнення аліментів, - сказав Сашко.

- Навіть не знаю… - розгубилась Софія.

- Що не знаю! – обурився юрист, - Він гуляє наліво і направо, то нехай хоч за утримання дитини платить, а не витрачає всі гроші на коханку!