ІІІ Розділ Травень 2017 рік 1 Глава

   П’ятниця, майже кінець робочого дня… Погода чудова, а попереду чекають вихідні… Сигнал мобільного сповістив Софію про вхідне повідомлення. Вона швидко глянула на екран телефону: повідомлення від Рустема: «Скоро буду в офісі, дочекайся мене, маю для тебе пропозицію». Усмішка засяяла на її обличчі

- Що, якісь гарні новини? – поцікавилася Віра Іванівна.

- Так…, - розгубилась вона, придумуючи виправдання, - Е-е-е…посилка мені прийшла…

- О! І що то за посилка?

- Та з Аліекспрес…

- А-а-а, зрозуміло. Я вже йду додому, ти також ідеш? – запитала бухгалтерка.

- Ні-ні, я ще трішки затримаюсь… Маю ще справи…

- Справи кажеш, тоді не буду заважати, - Віра Іванівна прискіпливо глянула на неї, - Бувай!

   Софії не дуже сподобався тон, яким жінка говорила з нею, але вона не хотіла зациклюватись на цьому. Хоча, все ж таки, в неї промайнула думка, що бухгалтерка, та й напевно увесь колектив, здогадуються про їхній роман з Рустемом.

   Коли офіс опустів, то Софія вирішила, поки є час, упорядкувати свої теки з документами. Вона скрупульозно переглядала документацію, нумерувала і складала за датами. Робота так захопила її, що не помітила, як Рустем зайшов у кабінет. Він обіперся на двері та спостерігав за нею.

- Бачу, ти вся в роботі, - промовив.

- Ой! – стрепенулась вона, - Як ти мене налякав!

- Вибач, я не хотів, - його губи вмить заволоділи її солодкими вустами.

- Вибачення приймається, - усміхнулась Софія після палкого поцілунку, - То, що ти хотів запропонувати?

- В мене є пропозиція поїхати на ці вихідні кудись на природу з ночівлею.

- О! Навіть не знаю… А куди саме?

- Можна в Карпати або в якесь інше місце. Головне, подалі від міського шуму. Візьмемо Ніку і всі разом кудись махнемо, то як?

- Гаразд, я не проти, але потрібно ще з Нікою поговорити.

- Ну, то поїхали, поговоримо. 

 Вирішили поїхати на Закарпаття. Ввечері забронювали невеличкий двомісний котедж і з самого ранку вирушили в подорож. Ніка була на сьомому небі від щастя. Сидячи в салоні Рустемового авто, вона крізь вікно із захопленням розглядала пропливаючий пейзаж та наспівувала пісні, що звучали з колонок. Дівчина рідко кудись їздила відпочивати, в принципі, як і її батьки. Завжди бракувало коштів або часу, але найчастіше не було бажання взагалі кудись їхати разом.

  Софія з посмішкою споглядала то на дочку, то на Рустема. За такий короткий час її життя кардинально змінилося, набуло кольорових барв та позитивних емоцій.

   Коли прибули на місце, вже минула одинадцята година ранку. Перед ними розкинувся невеличкий відпочинковий комплекс, що складався з декількох котеджів на березі гірського озера.

- Ох, як же тут чудово! – зраділа Ніка, - Ліс, гори, озеро…

    Софія з вдячністю поглянула на чоловіка. Він обійняв її за талію та пригорнув до себе. Їм не потрібно було зайвих слів, адже і так усе зрозуміло. В таких простих речах пізнаються істинні почуття, пізнається справжнє кохання.

 На території комплексу також розміщувалось невеличке кафе, де за цілком пристойну суму можна було харчуватися. Залишивши свої речі в котеджі, вони пішли пообідати.

- А тут мило, - підмітила Софія, розглядаючи інтер’єр закладу.

- І смачно, - додала Ніка, наминаючи млинці з сирковою начинкою, - А що ми зараз будемо робити?

- Підемо в розвідку і поглянемо що тут є, - запропонував Рустем.

  Після ситного обіду втрьох вони попрямували спершу до озера, а потім до лісу. Високі сосни, ялиці та модрини дурманили п’янким ароматом. Ніка вирвалася вперед. Вона збирала лісові квіти та наспівувала якусь пісню. Рустем з Софією, взявшись за руки, повільно йшли по піщаній стежині.

- Софіє, я знову хочу повернутися до розмови щодо вашого переїзду до мене, - сказав чоловік.

- Та лише місяць пройшов від розлучення… Та й в офісі, як це сприймуть?

- А тобі хіба не все одно, - хмикнув Рустем, - Ми ж не малолітки якісь, а дорослі, зрілі люди.

    Софія мовчала, поринувши в роздуми. Для неї все здавалося занадто швидко, а з іншого боку - чого чекати, кого боятися, через що хвилюватися? Це ж її покинув чоловік  заради коханки, але все одно щось мучило та не давало спокою, не давало легкості в прийнятті рішення. Софія вже й сама злилась на себе через це, тому вчинила так, як завжди робила в подібних ситуаціях.

- Гаразд, ми переїдемо до тебе, - погодилась, відрубавши собі всі шляхи відступу.

- Серйозно?! Ти так ось швидко погодилась, що я аж не можу в це повірити! – зрадів Рустем.

- Серйозніше не буває.

   Після вечері Софія вирішила повідомити дочку. Вона трохи хвилювалася, адже достеменно не знала, якою буде її реакція.

- То що скажеш? – запитала вона, розповівши про їхні з Рустемом плани.

    Трохи подумавши, Вероніка промовила:

- В принципі я «за», але, зважаючи на те, що ви з Рустемом, так би мовити, офіційно разом, то думаю, що я вам буду заважати. Тому,  можливо, краще я залишусь жити на нашій квартирі?