3 Глава

  Сонце яскравим промінням пробивалося крізь зелене листя дерев, запашні квіти вкривали клумби, а птахи заливалися дзвінким співом. Софія поспішала в кафе «Фіруза», адже саме там мала зустрітися з потенційними покупцями її квартири. Після взаємних привітань, приступили до справи. Молода сім’я Гнатюків, а саме таке прізвище носили майбутні покупці, чекала на поповнення, тому і вирішили поміняти свою однокімнатну квартиру на більшу з доплатою. Обговорили усі деталі та зійшовшись на ціні, домовились, що завтра підуть до нотаріуса щоб оформити договір.

 Тепер Софії потрібно сповістити Олега, адже цю квартиру вона планувала віддати йому, а собі залишити кошти з доплати. Вона хотіла ще трохи дозбирати і також купити квартиру, адже Ніка підростає і потрібно подбати про її майбутнє. 

 Коли Гнатюки пішли, Софія зателефонувала до Олега:

- Алло!

- Привіт, Олеже! – привіталась вона, - Зможеш завтра о десятій ранку підійти до нотаріуса?

- Навіщо? – здивувався.

- Будемо оформлювати на тебе квартиру, - просто сказала вона.

 Софія розповіла йому про місце знаходження квартири, до речі майже в центрі міста та повідомила на якій вулиці знаходиться нотаріальна контора. Вона особисто їздила подивитися на квартиру. Досить простора кімната, невеличка кухня, в коридорі є ніша для гардеробу, роздільний санвузол, косметичний ремонт. В принципі, як для холостяка, то просто супер варіант.

- Гаразд, я буду, - промовив Олег, - Дякую тобі…

 Софія повідомила його про перелік необхідних документів і попрощавшись, натиснула відбій.

   Софія вийшла з офісу і направилась до нотаріуса. До нотаріальної контори було не далеко, тому пішла пішки. Під приміщенням на неї вже чекав Олег.

- Привіт, хочу з тобою поговорити перед тим, як підемо усе оформляти.

- Давай, говори.

 Цілу ніч Олег не міг заснути, навіть пристрасні поцілунки та пестощі Уляни не змогли відволікти його від докорів сумління. Перед очима постійно стояв образ Вероніки. Не заважаючи ні на що, він любив свою дочку і не хотів їй зашкодити, а що вийшло?  Це ж він позбавив по суті її даху над головою, піддавшись Уляниним вмовлянням. Але покинути Уляну Олег не міг. Його тягнуло до неї, як магнітом, він не міг перечити їй, постійно хотів догодити. Чи це було коханням Олег не знав, оскільки раніше ні до кого не відчував нічого подібного. Це почуття було немов невиліковна хвороба, що поглинала кожну клітинку тіла та вражала серце.

- А де ви будете жити з  Нікою, - запитав Олег.

- Ми маємо де жити, не хвилюйся, - сказала Софія, - а кошти за різницю я візьму собі, ще докладу і також куплю для нас квартиру.

- В тебе хтось є?

- А для тебе це має значення? – запитанням на запитання відповіла жінка.

- Ні, просто…

- Я теж так думаю, тому ходімо. - перервала його вона.

  Після владнання усіх юридичних нюансів, Олег став власником квартири, а Софія отримала досить пристойну суму коштів.

  «Нарешті, однією проблемою менше», - подумала вона, виходячи на вулицю.

-Все, бувай, - промовила на прощання Олегу.

-Зачекай! - схопив її  за руку колишній, - Як ти? Як там Ніка?

-В нас усе гаразд, зрештою ти ж спілкуєшся з Нікою, тому все й сам знаєш.

-Ти змінилася…, - сказав Олег, пильно глянувши на Софію.

-Всі ми з часом змінюємось.

-Та ні, ти не зрозуміла… Просто, ти стала якоюсь іншою…,- промовив він. «Впевнена в собі, самодостатня, виважена, а ще цей щасливий вогник в очах…» - подумав Олег, але Софії цього не сказав.

- Що ж, буду вважати це компліментом, - усміхнулась Софія. - Прощавай, маю бігти на роботу. 

 Софія розвернулась та пішла. Тоненькі підбори цокали по бруківці, сіра сукня облягала струнке тіло, а довге волосся розвіювалося на вітрі. Олег дивився їй у слід і подумав, що Софія стала зовсім іншою, чужою, ніби й не прожили з нею стільки років разом. Він не міг зрозуміти, які ж емоції охоплюють його… Ось він отримав квартиру, де тепер буде жити з Уляною, домігся чого хотів, і мав би радіти, але якийсь сумний осад залишався.

   Софія була задоволена, нарешті вона стала повністю вільною, без будь-яких зобов’язань перед Олегом. Тепер кожен зможе спокійно розпочати нове життя. Вона заспокоїлась і вже не хвилювалась про те, що колеги чи ще хтось може дізнатись про їхній з Рустемом роман. Їй стало абсолютно байдуже на будь-чиї думки. Головне, що вони щасливі та кохають одне одного. І Ніка всім задоволена, а решта не має жодного значення.