4 Глава

    Ніч вкривала усе місто чорною пеленою, навіть місяць та зорі потонули в тій чорноті. Вероніка сиділа на підвіконні та дивилася в одну точку. Вона притулилася до холодної шибки вікна, сльози солоними струмочками стікали по щоках, а в голові сотні раз прокручувалась почута розмова. Пройшов вже тиждень, а вона все ще не може забути, не може пробачити… Біль, образа, злість, розпач, розчарування, як ланцюги стискали її тіло та затьмарювали розум.

Спогади

Тиждень тому

  Ніка поверталася додому з роботи, настрій чудовий, адже їй виплатили премію за старання в роботі. З цієї нагоди, вирішила купити додому піцу. Забігла в улюблену піцерію, замовила велику «Капрічіозу» з собою. Поки чекала на замовлення, сіла в кутку за столик і попивала молочний коктейль. Ще одним приводом для радості стала нова зачіска. Ніка трохи підстригла волосся та висвітлила пасма.

  Вероніка пила коктейль, розглядала через вікно людей, які проходили повз піцерію та барабанила пальцем по склянці в так популярної піні «Despacito», що лунала з динаміків. Її увагу привернув знайомий голос.

- Та ти вже мене дістав! – крикнув хлопець, - Я сказав, що зроблю це, значить зроблю!

  Вероніка обернулася і за дерев’яною решіткою, яка розділяла столики, помітила Сергія з своїм товаришем Максимом. Вона  вже хотіла встати та підійти до хлопців, але те, що вона почула за мить, просто вбило її.

- А я думаю, що вона тобі не дасть, – заржав Макс, - Так, що готуй кругленьку суму!

- А от і ні! В мене ще є час до кінця наступного         місяця, - образився Сергій, -  тому не розкатуй губу, втямив?

- Та ти он вже скільки паришся, а так і не переспав з нею, - говорив Макс, - мабуть вона тебе не хоче… Ха-ха-ха! Можливо, краще мені спробувати?

- Ні! – гаркнув Сергій, - я буду в неї першим, а потім можеш собі її забирати, якщо так хочеш.

- Ой-ой! Які ж ми чистоплюї! А ти хоч впевнений, що вона ще незаймана, може ми все це дарма затіяли?А якщо вона вже давно не дівчинка? Ха-ха-ха!

- На рахунок її цноти, я впевнений, повір, - самовдоволено промовив Сергій, - тому не жени коней, зрозумів?

- Окей, почекаю, - розвалився на кріслі Макс, попиваючи пиво,- А як же твоя Віолетта?

- А, що Віолетта, вона в Києві, чекає на мене, - промовив Сергій та хитро підморгнувши, додав: - і ні про що не здогадується, в принципі, як і Ніка.

- Ох, і повезло ж тобі з тою Віолеттю, донька самого ректора…

- Ага, сам в шоці, - розсміявся Сергій. - Але то заслуга моїх предків, виявляється вони з батьками Віолетти старі знайомі. Вони вже будують плани, як нас одружити.

- А ти її хоч кохаєш? – запитав Макс.

- Скажемо так, мені з нею комфортно та вигідно. Перспективи з таким тестем великі, ти ж розумієш…

  Ніка сиділа, стискаючи порожню склянку в руках. Мабуть, вона б так просиділа до ранку, але офіціантка принесла їй піцу. Швидко розплатившись, дівчина стрімголов вилетіла з піцерії. Ніка бігла не розбираючи дороги… Вона була настільки розбита та шокована, що навіть не помітила, як опинилася в самій гущі парку. Забігла у невеличку альтанку, сіла на потерту лавку та дала волю сльозам.

  Біль отрутою роз’їдала її серце, образа палаючою лавою текла по венах, ненависть синім полум’ям палахкотіла в сіро-блакитних очах… «Вони побились об заклад на мене! На мою цноту. Сволочі! Як так можна? За, що? Я ж кохала його, а він… Хотів просто переспати і викинути, як використаний презерватив… Як так, ми ж так давно знаємо одне одного… А Юля?  Цікаво, чи Юля в курсі усього цього? За що мені це? Невже мене не можна просто кохати? Невже я така страшна, що лише через спір можна бути зі мною? Ненавиджу його, і Макса того також! Ненавиджу їх усіх!»

 З солоними слізьми виходив шок, але образа міцно застрягла в середині неї та розпалювала всеохоплююче полум’я помсти. Виплакавшись, Ніка так і заснула, поклавши голову на руки за столом. Її розбудив нав’язливий звук мелодії мобільного телефону. Вероніка вмить прокинулась, вечірні сутінки вкривали усе навколо.

- О, Боже! – викрикнула вона, - Вже ніч!

 Телефонувала Софія, вона місця собі не могла знайти від переживань. Донька завжди телефонувала, коли планувала затриматись на роботі чи йшла гуляти з хлопцем, а тут повна тиша. Мати телефонувала їй разів двадцять і все безрезультатно. Рустем намагався заспокоїти Софію, але материнське серце відчувало неспокій.

- Алло! – сонно промовила Ніка.

- Ох, Ніко, слава Богу ти жива! – схлипуючи промовила Софія, - Де ти, доню? Ми за тобою зараз приїдемо.

- Все добре, мамо, я в парку…

- Чекай на виході, ми зараз будемо.

 Цієї ночі вони майже не спали. Вероніка все розповіла мамі, вона б не змогла це приховати від неї, та й не хотіла приховувати. Їй потрібно було поділитися цим болем, виплеснути свій гнів, а головне, відчути материнську любов та підтримку. Єдине, про що промовчала -  це про історію з Віолеттою та її батьком ректором. Софію шокувала така ницість та зухвалість хлопців. Вона хотіла все розповісти батькам Сергія, щоб знали якого синочка виховали і вчасно зробили відповідні висновки. Проте Ніка благала та переконала маму не робити цього.