4 Глава

      Ну ось вони і в Криму… Добирались довго, адже прямих потягів не має. Спочатку заїхали потягом до селища Новоолексіївка, потім на таксі добралися до КПП, пройшли український паспортний контроль. А далі п’ятикілометова нейтральна зона до російського КПП. Коли пройшли другий паспортний контроль, то вже змогли добратись на таксі до рідного міста Рустема.

    Софія дорогою спостерігала за пейзажем, що проминав за вікном. Колись вона неодноразово відпочивала в Криму, але зараз все так змінилося… Все виглядало таким чужим та забутим, немов потрапив у минуле, у радянські часи…

     Занепад та занедбання – ось як Софія могла описати стан півострова. Сум та розпач охопили її, болісно сприймалася зустріч з анексованим Кримом. Рустем відразу зрозумів, що кохана засмутилась побаченим.

- Все добре? – запитав.

- Так… Трохи важко на все це дивитись… - розгубилась вона.

      До усього ще й додавалось хвилювання у зв’язку із зустріччю з родичами Рустема. Софії хотілось сподобатись їм, адже знала, як це важливо для коханого. Рустем з таким трепетом говорив про своїх рідних, що відразу стало зрозуміло, яке особливе місце вони займають в його серці.

     Чоловік допоміг Софії вийти з авто. Він взяв її за руку та повів до порогу родинного дому. Двері їм відчинив сивочолий чоловік. Софія відразу здогадалась, що це батько Рустема. Також високий з чорними очима та пронизливим поглядом. Чоловік з порогу міцно обійняв Рустема.

- Синку, який я радий, що ти нарешті приїхав!

     Рустем познайомив рідню з Софію, а потім усі зібралися за святковим столом. Тут були батьки Рустема – Ахтем та Аміна, брат Тимур з дружиною Діною та їхніми трьома дітьми.

   Спершу Софія трохи нервувала, адже відчувала надмірну увагу до себе. Їй все здалось трохи незвичним: національна кухня, звичаї та сімейний устав. Ахтем справляв враження холодного, строгого та серйозного чоловіка, але в ті скупі миті, коли він посміхався, його обличчя ставало добрим, а погляд теплим.

   Родичі розпитували Софію про її життя, доньку, батьків, їх цікавило, як вони познайомилися з Рустемом. Пройшовши «показово-вступний» екзамен, Софія заспокоїлась, адже сприйняли її добре.

    Рустем мовчки за усім спостерігав та не втручався зайвий раз у розмову. Він виглядав розслабленим та спокійним, але по вогниках в очах жінка зрозуміла, що він задоволений зустріччю.

    Після святкового обіду всі порозходились. Ахтем пішов відпочити у свою кімнату. Тимур з Рустемом вийшли на вулицю, обговорити якісь справи, а Софія залишилась з Аміною та Діною.

- А чому ви доньку не взяли з собою? – поцікавилась Аміна.

- В неї школа, а ще робота, – відповіла Софія.

-  Ніка вже працює? – здивувалась Діна.

- Так, в салоні краси підробляє після уроків.

- О! Що ж вона там робить? – запитала Аміна.

     Софія розповіла, що донька ще з літа там робить манікюр, а тепер ще й почала займатися макіяжем. Жінки здивувались, адже в них в сім’ї не прийнято щоб такі молоді дівчатка десь працювали. Проте їм подобалось, що Вероніка така самостійна та працьовита.

- В літку ми обов’язково приїдемо усі разом, – пообіцяла Софія.

    Після розмови з братом Рустем повернувся засмученим, але усіляко намагався приховати свій стан від рідних. Та Софія відразу помітила зміни в його настрої.

- Що трапилось? – запитала, коли вони залишились на одинці.

    Рустем поглянув на неї очима, сповненими болю. Він обійняв її та прошепотів:

- Мій батько помирає… Чоловік ще міцніше притис Софію до себе.

    Вона не могла в це повірити, адже Ахтем виглядав таким здоровим та сильним чоловіком.

- Чому? З чого ти це взяв? – допитувалась Софія.

- Тимур розповів, що в нього рак, четверта стадія…

- О Боже! – вирвалось в Софії.

    Рустем розповів, що про хворобу знають лише Тимур та Аміна. Батькові навіть не розповідали усієї правди, щоб ці останні місяці прожив спокійно. А залишилось йому щонайбільше три місяці. «Як же це невимовно боляче спостерігати за рідною людино, яка повільно згасає на твоїх очах…», - думала Софія, згадуючи Аміну та її сумні очі, - «Кожен ранок прокидатись з думкою чи живий та засинати з тим, чи переживе наступну ніч…». Страшно та важко жити в постійному очікуванні смерті та усвідомлювати, що нічим допомогти не зможеш. Залишається лише спостерігати та цінувати залишений час, що сиплеться мов пісок крізь пальці…

    Софія не знала, що сказати, як зарадити. Будь-які слова будуть зараз марними, тому вона просто ніжно провела по його шершавій щоці та поцілувала.

    Рустем не знав, як вчинити, адже останні місяці хотів би побути з батьком, але… Але є бізнес, відповідальність та океан термінових справ. Окрім того, батько би відразу здогадався, що щось не те, якби Рустем залишився так надовго. Тимур пообіцяв, що постійно буде тримати його в курсі батькового стану здоров’я,  і якщо його стан погіршиться, то повідомить. 

   В Криму Рустем та Софія пробули тиждень. Кожного дня Рустем намагався більше часу проводити з батьком. Вони  до пізньої ночі грали в шахи, улюблену гру Ахтема, або просто розмовляли. Син, як губка, всотував ці незабутні миті, щоб назавжди запам’ятати час, проведений з батьком.