2 Глава

  Минув тиждень… Софія повністю одужала і вже декілька днів безвилазно сидить в офісі, допомагаючи Рустему з документацією. Після того випадку з простудою Рустем купив Софії невеличке авто марки «Рено», щоб вона змогла будь-коли та будь-куди добратися без проблем. Щоб більше не чекала на зупинках міський транспорт, адже їхні графіки роботи не завжди збігаються. Водійські права Софія отримала ще в університеті та водійської практики в неї не було, тому Рустем наполіг, щоб вона попрактикувалася з авто-інструктором. З наступного тижня Софія почне вдосконалювати свою водійську практику, а її машинка поки що спокійно чекає на неї в гаражі.

- Ну ось, залишилось лише розібрати папку за жовтень і все, – зраділа вона.

- Давай вже після обіду, – попросив Рустем і підійшов до неї. Чоловік ніжно поцілував кохану. – Пропоную поїхати кудись пообідати, що скажеш?

- Я за! – усміхнулась Софія і кокетливо додала. – Може в моє кафе?

- О-о-о! В твоє кафе? Ну, гаразд, поїхали! – блиснув очима Рустем.

     Вони усамітнилися в «зимовому саді», оскільки в цей час тут нікого ще не було. З моменту офіційного керування кафе, Софія докупила сюди ще більше зелених вазонів, додала більше декорованих деталей та освітлення. Зала стала ще більш затишною та користувалася попитом в клієнтів. Поки чекали на замовлення, Рустем взяв її тендітні руки в свої та почав цілувати кожен пальчик. Немов електричний заряд пройшовся по Софіїному тілі від тих ніжно-збудливих дотиків та поцілунків. Приємне тепло заструменіло по венах, наповнюючи її бажанням. Вона поглянула на нього пристрасним поглядом і побачила в його очах такий же палаючий вогонь бажання.

- Краще нам було поїхати додому на обід…, - хрипким голосом промовив.

- Ну-у-у, ми можемо поїхати додому на десерт, - кокетливо усміхнулась вона.

- Поїхали! Рустем рвонув з місця та потягнув Софію за собою.

     Вже майже на виході до них підбігла схвильована офіціантка.

- А як же ваше замовлення?

- В нас виникли термінові справи…, - на ходу збрехала Софія. – Вибачте за незручності…

   Вони заскочили в машину і усю дорогу сміялися, пригадуючи розгублено-шокований вигляд персоналу.

- Оце вже ми підкинули їм тему для обговорення та пліток, – сміялася Софія.

- То нехай, – не відпускав її руки Рустем. – Тебе це хвилює?

- Ні, мені байдуже…

    В ліфті він цілував її притиснувши до дзеркальної стіни. Їхнє бажання межувало з шаленством, емоції зашкалювали, пристрасть вихором неслася по палаючих тілах. Поки добралися до спальні, то повністю були голі. Немов одержимі віддавалися одне одному, даруючи свою ніжність, ласку, кохання…

     Розслаблені після бурхливих емоцій, мляво лежали в ліжку. Софія вмостилася на плечі Рустема, а він грався пасмом її волосся.

- Що це на нас сьогодні найшло? - крізь посмішку спитала вона.

- М-м-м, мені сподобалось. Він притис міцніше її до себе та поцілував оголене плече. – Треба частіше влаштовувати такі спонтанні «десерти».

- Оу-у-у … Я так зрозуміла, що в офіс ми вже не їдемо? – промуркотіла Софія.

- Який офіс! В мене ще тут непочатий край роботи! – чоловік вмить перевернувся та навис над коханою. Його очі зачаровували, притягували, гіпнотизували своєю чорнотою, знову розпалюючи в ній бажання.

- Я кохаю тебе…, - цілуючи її, прошепотів Рустем.

- А я тебе…, - пролунало ехом.

  За вікном знову ллє дощ, дме холодний вітер, але їм байдуже… Їх гріє тепло від почуттів, що переповнювали, спекотно від шаленої пристрасті, казково від відчуття ейфорії… Їхні тіла накалялися, палали, згорали і знову відроджувалися з ще більшим шаленством, бажанням та пристрастю…