Смуги долі

2 Глава

    З самого ранку Софію розбудив телефонний дзвінок. Глянувши на екран вона усміхнулася.

- Алло! – сонно промовила. – Привіт, коханий!

- Привіт…, - надламаним голосом прошепотів Рустем.

  По голосі Софія відразу зрозуміла, що щось трапилось, серцебиття пришвидшилось, неприємний холод огорнув тіло.

- Батько помер…, - ледь вимовив чоловік.

- Ох, Рустеме… Мені шкода…, - витерла сльози з очей Софія. – Я приїду до тебе?..

- Ні… Не треба, - важко зітхнув чоловік. – Тут зараз не спокійно на кордоні…

- Гаразд, я залишуся вдома… Він дуже мучився? – запитала.

- Останні дні було важко, - з болем сказав Рустем. – Мама ледь на ногах тримається, не відходила від батька усі ці дні.

   Софія, як ніхто знала, як зараз важко Рустему та усій його рідні. Та допомогти чи зарадити чимось вона не могла. Цей складний період розпачу, страждання та болі треба пережити. Час пройде, біль притупиться та пустка залишиться назавжди в серці. Як вона хотіла бути поруч з ним, але… Але знову потрібно чекати… Вона не наважилася запитати, коли він повернеться додому. Розуміла, що там зараз він більше потрібний, але… Але, як їй сумно, просто не виносимо…

   Софія завжди дивувалася тим жінкам, які нормально сприймали розлуку з своїми чоловіками, коли ті кудись їхали на заробітки за кордон. Звичайно, не з великого бажання їдуть, покидаючи рідних. Їм потрібно забезпечувати сім’ю, тому і подаються світ за очі, щоб заробити на проживання. Софію страшило те, як жінки чекають на те, щоб чоловік скоріше вже їхав знову, роблячи з нього просто «банкомат», який видає гроші. Минає час, подружжя віддаляється одне від одного, стає мало місця та простору і шлюб руйнується. А діти залишаються одинокі на згарищі колишнього сімейного вогнища… Адже, коли кохаєш по справжньому, то сумуєш, чекаєш, сподіваєшся… Софія не хотіла чекати й тиждень, що вже говорити про місяці…

   Немов, відчуваючи її настрій, Рустем промовив:

- Я не знаю, коли повернуся… Мені потрібно владнати тут деякі батькові справи.

- Розумію, - відповіла вона.

- Кохаю тебе… Я тобі зателефоную, коли буде ще нагода…

- Я теж тебе кохаю. Буду чекати від тебе новин, - ледь не плачучи прошепотіла Софія.

   Після цієї розмови Софія відчула себе розбитою та спустошеною. Настрій на нулі, робити нічого не хочеться, навіть з ліжка встати ліньки. Вона трохи полежала, пожаліла себе, поплакала та все ж таки взяла себе в руки і поїхала на роботу.

  Ніка була на уроках, тому Софія написала їй в повідомленні про смерть Ахтема. Сашко на час відсутності Рустема виконував обов’язки директора. Софія йому зателефонувала та розповіла про горе.

    Знову доля змінила свої кольори, знову розпочалася чорна смуга…

    Після уроків Ніка забігла до мами в кафе щоб трохи підбадьорити її.

- Ходімо зі мною, - говорила донька, - зробимо тобі манікюр, наші дівчата трохи почаклують над тобою, зміниш зачіску.

- Не хочеться мені, доню… Настрою не має…, - похитала головою Софія.

- А ти через не хочу. Може коли зміниш зачіску і настрій зміниться, – не заспокоювалась Ніка.

- Ну, гаразд, – здалася вона. – Вмовила, але давай обов’язково пообідаємо.

   Софія не хотіла кардинально змінювати зачіску, тому лише підрівняла кінці та висвітлила деякі пасма волосся. Ніка зробила мамі французький манікюр.

- В мене сьогодні не має багато клієнтів, тому…, - Ніка змовницьки глянула на маму, - пропоную накупити усіляких смаколиків і цілий вечір дивитись фільми. Як тобі ідея?

- Ти залишишся в мене? – запитала Софія.

- Звичайно!

- Гаразд! – зраділа жінка, їй зовсім не хотілось проводити ще один день на самоті.

- Тим більше, думаю, дідусь не буде сумувати, – хитро посміхнулась дівчина. – Дарина з радістю складе йому компанію.

  Вони накупили усіляких солодощів та фруктів і  поїхали додому. Ніка попередила дідуся, що залишиться ночувати в мами та розповіла про смерть Ахтема.

  Спершу вони разом приготували легеньку вечерю. Після вечері Софія заварила чай, а Ніка виложила смаколики на тацю та понесла у вітальню. Цілий вечір вони дивилися мелодрами. Софія усвідомила, яка вже доросла Ніка, тепер вона для неї була не просто донькою, а подругою. Вірна, уважна, співчутлива, справжня подруга, якої в неї ніколи не було.  Софія також була єдиною людиною, котрій Ніка повністю довіряла. Ще є Лариса, але відстань все одно накладає свої відпечатки, особливо тепер, коли вона заклопотана вагітністю та чоловіком.  

   Вже далеко за північ, коли додивилися останній, на сьогодні, фільм, вони розговорилися про життя, хлопців, симпатії Ніки. Донька так до кінця не розповіла Софії про те, як ницо з нею вчинив Сергій, і як вона відімстила йому. Але зараз розповіла про все.

- Якщо чесно, то я шокована, - промовила Софія, - навіть не знаю, як це сприймати… Чому ти мені відразу не розповіла?

- Не ображайся, мамо, але ти така м’яка та добродушна, - виправдовувалась дівчина. – А я була така зла та ображена, що не могла йому пробачити і залишити все просто так. А Лара… Ти ж знаєш, Лара ще та язва! – розсміялась Ніка. – Вона мене підтримала і допомогла все втілити в життя. Ти не образилась на мене, мамо?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше