2 Глава

 За час відсутності Софії на роботі її обов’язки виконувала Діана. Софія була вдячна баристі, адже в силу виниклої ситуації їй було не до поставок та замовлень. Софія сиділа біля Олега і нарешті наважилась підняти болючу тему та розпитати про аварію. Чоловік з сумом та болем пригадував минулі події, але все таки розповів Софії усе.

Спогади

Місяць тому

   Олег прийшов додому на обід і побачив в коридорі зібрані валізи.

- Улясю, я вдома! – вигукнув.

  Вона вийшла в коридор повністю одягнена та з незмінним яскравим макіяжем.

- Ти кудись зібралася? – здивувався чоловік.

- Я їду додому! – відрубала вона.

- Як це?.. Що трапилось? – не зрозумів Олег. – Чому?..

   Уляна незадоволено надула губи та закотила очі, їй зовсім не хотілось щось пояснювати.

- Ну, що тут не зрозуміло?! – роздратовано промовила. – Я повертаюся в Чехію до своєї сім’ї!

- А як же я? Ми? – розгубився Олег.

- Ми? Ха-ха-ха! – розсміялась вона. – Ніяких «ми» не існує і ніколи не існувало! Я знову використала тебе!

- Але ж ти казала, що кохаєш…

- Наївний Олег… Я казала те, що ти хотів почути. Мені так було вигідно, от і наплела тобі, а ти знову повівся. Ха-ха-ха! – зареготала Уляна. – Все! У мене не має часу, а то ще запізнюсь на поїзд.

  Олег кинувся зупиняти її. Обіймав, цілував, падав навколішки, благав залишитись. Уляна зверхньо глянула на нього.

- Відчепись! – відіпхнула його. – Ти мені огидний! Ненавиджу тебе! Все тут ненавиджу!

  Вона вийшла з квартири, залишивши прочиненими навстіж двері. Олег так і залишився стояти на колінах. Він був просто в розпачі. Не міг повірити, що Уляна так з ним вчинила, не хотів розуміти того, що вона не кохає його, ніколи не кохала… Вона покинула його, знову… Олег на автоматі зайшов на кухню, витягнув з тумби пляшку коньяку та випив просто з горла. Перед очима промайнули їхні палкі ночі кохання… Невже усе це брехня? Невже вона увесь цей час прикидалася?Ні, ні і ще раз ні! Олег з силою поставив на стіл на пів порожню пляшку, взяв ключі від машини та вибіг з квартири. Він завів авто і на шаленій швидкості помчав у  напрямку вокзалу.

- Що було потім, ти вже знаєш…, - приречено промовив Олег.

- Але чому вона так вчинила? Вони ж посварилися з Євгеном, хіба ні? – роздумувала Софія.

- Не знаю… Я думав про це, але…, - Олег сумно похитав головою і запитав, змінюючи тему. – Як там твій Рустем?

- Ніяк, все без змін, – сказала Софія, масажуючи скроні, голова розболілася не на жарт. – Данило з Сашком продовжують знаходити вихід з ситуації…

- Зрозуміло…, - сумно усміхнувся Олег. – Дивна в нас ситуація… Як в кіно… Екс-подружжя підтримує одне одного в любовних справах…

- Так, дивно… Та краще так, ніж ворогувати, – відповіла Софія.

- Це точно. Олег пильно глянув Софії в очі та серйозно сказав. – Дякую, що не залишила мене… Що продовжуєш підтримувати, не зважаючи ні на що… Вибач за все…

- Я вчинила так, бо вважаю, що по-іншому бути не може. Не важливо, що ми розлучилися, ти батько Ніки та й просто так викреслити всі прожиті разом роки я не можу. Тебе я вже давно пробачила, тому не має за що дякувати, – промовила, глянувши в його сині очі.

    В палаті повисла тиша. Кожен думав про своє. Олег зовсім по-іншому почав сприймати Софію. Він продовжував кохати Уляну, але до Софії тепер відчував безмежну вдячність та повагу. Нарешті, за стільки років, він по-справжньому належно оцінив свою колишню дружину та зрозумів, як помилявся щодо неї.

    Софія думала про Рустема. Вона так і не розмовляла з ним. До неї часто телефонує Тимур, він єдина ниточка, яка об’єднує її з коханим. Через нього вона передає Рустему всі новини, через Тимура отримує вісточки від коханого.

 Довгі тижні невідомості, переживань та стресів даються в знаки, нерви здають але… Але Софія не здається, вона все витримає. А Рустем обов’язково повернеться додому, тому що по-іншому просто бути не може. Треба зціпити зуби, усю свою силу волі взяти в кулак, молитись і чекати. Хоча інколи це важко, нестерпно важко…