Розділ 54

Відчиняю двері і буквально падаю до його обійми. Він зараз як оплот моєї надії, мій порятунок, моє повітря. Гладжу його по неголених щоках, вдивляюся в безодню карих очей і хочу потонути, там на дні порятунок, там я можу відродитися. Там біль вже більше не має влади наді мною.

- Стас, - смакую його ім’я.

Це найкращий подарунок, який він міг подарувати мені… просто приїхав. Саме тоді, коли він найбільше мені потрібен. Сьогодні зламався мій світ, і залишився тільки він… моя надія та віра… джерело сили, мій захист. Абсолютно все зараз сконцентрувалося у цій людині. А я нічого не можу сказати. Слова застрягають у горлі, є тільки вихор божевільних почуттів, які вирвалися із глибини, і більше я не здатна їх стримувати.

Цілую його в губи. Ні, це не поцілунок це крик душі, яка раптом знайшла крила і зірвалася з ланцюга. Обхоплюю шию руками, притискаюсь до нього всім тілом, розчиняюся.

- Не плач, - збирає губами сльози з моїх щік.

Я що плачу?

Покриває моє обличчя поцілунками, хаотичними швидкими, а я чіпляюся за Стаса як у маренні, дивлюся, широко розплющивши очі. Боюся моргнути. Раптом він зникне, і я знову залишусь сама.

Підхоплює мене на руки, заносить у номер.

- Заєць спить?

Можу лише кивнути. Ми не бачилися зовсім недовго, але як же я сумувала. Таке відчуття, що вічність без нього була, і зараз мені як засохлій квітці в пустелі потрібен оазис живлющої вологи. Мені потрібний Стас. Геть думки, логіку, розум. Цілую його шию, вдихаю запах… рідний… який же він рідний. Дихаю і не можу надихатися. Як я жила ті дні без його аромату?

Заносить мене до спальні. Зачиняє двері. Кладе на ліжко і жадібно впивається в мої губи. З голодом, одержимістю, він справді звір, і мені це подобається. Його сила, натиск, його руки, його губи. Я оживаю.

- Я сумував, - хрипкий рик проходить по нервових закінченнях.

Спалахує полум'я, обпалює нас, перетворює на попіл і відроджує, розкриває один для одного.

Судорожно шукаю його губи, щоб знову відчути їх смак, жадібно ковтати його хрипке дихання, і підніматися ще вище на хвилях якогось чудового екстазу. Я відчуваю, як він цілує вже не губи… душу, як від лагідних дотиків затягуються рани. Стас зцілює своєю звіриною ніжністю.

Ми зриваємося і летимо у прірву, і ніхто нас не зупинить. Потреба одне в одному перекриває все. Слова зайві, це народжується в глибині, це відчувається як дар згори, надісланий нам з небес.

- Будь зі мною… - схлипую.

Солодке божевілля, можливість скинути пута, і просто віддатися на волю первісним інстинктам. Належати йому повністю без залишку. Ніколи не думала, що задоволення може бути таким повним, іскристим, як сотні тисяч вольт під шкірою. Щоб до зірочок перед очима, до напівнепритомності. Чіплятися за нього, не відпускати. І розуміти – він мені потрібний, тепер ще сильніше.

Наша ніч звільняє почуття, розплющує мені очі на правду, яку я так довго приховувала від себе. Я хочу бути лише з цим чоловіком. Тільки з ним мені добре та спокійно, а головне – я безмежно йому довіряю.

До світанку ми перебували у полоні один одного. Декілька раз перевіряли донечку, яка солодко спала. І знов я опинялася в його обіймах. І все здавалося мало. Ця спрага, яку неможливо вгамувати. Хотілося відкласти всі розмови, не затьмарювати цей особливий момент.

Зранку на губах щаслива посмішка. Я лежу у нього на плечі, гладжу по руці. Я могла б сказати, що я ніколи подібного не відчувала. І це буде правдою… частково. Але в мене стійке відчуття, що я вже літала у хмарах. Здається, щось дуже схоже було раніше. І я шалено сумувала за цими відчуттями, але не розуміла їх, не могла для себе розшифрувати.

І раптом щось змінилося. Нутром відчула. Ось ми були поряд, і в одну мить між нами виросла стіна.

Піднімаю голову, дивлюся йому в очі – і нічого не бачу, наче він наглухо закрився на всі замки.

- Що трапилося? – питаю беззвучно.

- Може, ти мені розкажеш... Олено, - і знову вимовляє моє ім'я з презирством.