Сім'я у подарунок

Глава 4

Вона зніяковіла. Вкрилася рум’янцем, здається, до коренів волосся, опустила погляд вниз, вдавши, що їй страшенно цікава плитка на моїй кухні. Я не міг визначити її вік. Ось такою вона виглядала щонайбільше на двадцять, але дитина на її руках вказувала на те, що їй трохи більше. Можливо, не набагато. Був, звісно, варіант, що Зоя завагітніла й народила рано, але вона підвела очі, і я переконався, що це не так. Вона старша. Про це говорив її усвідомлений погляд.

— Вибачте, я… не зовсім вас розумію.

— Тебе, Зоя, тебе. Ось тобі скільки років? Двадцять? Мені тридцять, я не годжуся тобі в татусі.

— Мені двадцять шість.

— Так тим паче!

Це було нечесно: з'ясовувати її вік таким чином, але я не зміг втриматися. Запитувати прямо було неетично, а ось так… вона ніби й сама зізналася, без питань. Просто відкрила черговий факт своєї біографії.

— Мені терміново потрібно поїхати. Ти прийми замовлення, добре? Ось ключі. Дочекайтеся мене, я спробую повернутися якомога швидше. Там і поговоримо про те, що робити далі.

Не дозволивши дівчині оговтатися, швидко вийшов у передпокій, натягнув туфлі, вкриті брудними краплями, і прокричав:

— Зоя, зачинись ласка!

Вона матеріалізувалася поруч хвилини за дві. Чомусь подумав, що вона може взутися, схопити свою сумку, недбало кинуту біля дверей, і прошмигнути в під’їзд. Втекти з моєї квартири, куди очі дивляться, але вона вийшла, ледве помітно усміхнулася й повернула ключ у замку, варто було мені зачинити двері.

Я навіть постояв кілька хвилин, почекав, раптом і справді втече. Однак з того боку дверей було тихо, а мій телефон знову розривався від дзвінків. Цього разу на екрані були цифри, мабуть, адвокат Свєтіка. Слухавку я не взяв, швидко зайшов у ліфт і спустився на нульовий поверх, а там уже сів у автомобіль і виїхав на проспект. Затор потроху розсмоктався, та й туман був вже не таким густим, але дорога до відділку однаково має зайняти хвилин сорок.

Зупинившись на світлофорі, набрав свою помічницю. Вероніка відповіла на другому гудку. Рідко коли мені доводилося чекати довше. Вона справно виконувала свою роботу, а я платив їй непогані гроші за те, що не встигав зробити сам.

— Олександре Вікторовичу, доброго ранку.

Ось що мені подобалося в Ніці, так це те, що вона працювала зі мною в режимі двадцять чотири на сім. Сьогодні вихідний, а вона, як завжди, на зв’язку. Готова виконувати мої вимоги.

— Замов на мою адресу їжу, Ніко.

— Вам як завжди?

— Ні, цього разу візьми що-небудь на свій смак. І для дитини років двох.

— Що саме для дитини, Олександре Вікторовичу?

— Що зазвичай їдять у цьому віці?

У чому-чому, а в їжі для дітей я точно не тямив. Розумів, що нагодувати малого стейком точно не вийде, а що саме потрібно купити, звідки я міг знати?

— Каші, салати, пюре, котлети. Зазвичай усе вже, але може є алергія на молоко, мед, каші, фрукти, томати?

Добре, що в цю мить я знову стояв на світлофорі, інакше б точно в щось врізався. Алергія? На каші? Проковтнув…

— Нік, візьми, будь ласка, все, що є в ресторані. Я не можу запитати, чи є алергія.

— Зрозуміла. А дівчині щось на свій смак?

Ще одна перевага Ніки — відсутність інтересу до мого особистого життя. Ось ніби й запитала, чи дівчині, а голос її звучав зовсім не зацікавлено. Що я буду робити, якщо Ніка раптом вирішить звільнитися або піти в декрет, навіть думати не хотілося. Щоб знайти помічницю, яка не хотіла б стрибнути до мене в ліжко, довелося докласти зусиль.

— Замов теж кілька страв. Смаків я не знаю. І заплати відразу з картки.

— Звісно, — відповіла відразу. — Буде зроблено. Ще що-небудь?

— Поки ні.

Натиснувши на відбій, припаркувався біля відділення поліції. Виходити страшенно не хотілося. Чудово розумів, що там я побачу Свєтіка. А потім ще й почую, як вона виє. Без сліз і червоного носа точно не обійдеться. Алергія в неї на поліціянтів, чи що?

Відділення зустріло мене похмурістю й спертим запахом, так, що відразу захотілося вийти на вулицю. Розумів тепер, чому Свєтік дісталася аж до моєї матері. Крім мене її дупу з цієї буцегарні точно ніхто не дістане. Втім, свою неприязнь до цього місця вирішив тримати при собі. Люди закону, вони такі, можуть посміятися або знайти причини, з яких доведеться посидіти за ґратами. Я ж не можу залишатися тут, та й не хочу.

— Здрастуйте, — підійшов до віконця. — Я щодо Світлани Черешневої. Її вранці затримали.

Хлопчина ретельно уткнувся в якусь теку й зовсім не звертав на мене уваги. Щоб привернути його до себе, постукав по стійці, на що хлопчина стрепенувся й подивився на мене.

— Так?

— Щодо Черешневої з ким поговорити можна?

— Черешневої? — здивовано запитав, але тут же схаменувся: — А, цієї…

Він навіть скривився. Мабуть, затримання Свєтіка не минуло нудно.

— До Тарасова вам потрібно. Слідчого. Прямо і праворуч. Там кабінет його, тільки постукайте, у нього можуть бути люди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше