Глава 8

Що ви знаєте про погану вдачу? Мені здавалося, що я знаю про неї все. За один день я примудрилася залишитися без грошей, житла й можливості звернутися за допомогою. На додаток зустріла батька свого сина й… зіпсувала йому день народження. Може бути, не тільки я, звісно… Свєтік ця теж доклала зусиль, але й на мене він купу часу витратив.

Поки брати сперечалися, я почувалася із сином зайвою. Але і якось зібратися й піти зараз неправильно. Занадто демонстративно й Саша точно міг подумати, що я якась корислива… А це ж не так. Ніколи так не було.

— Зої нікуди подіти сина, — влізла в розмову, коли запахло смаженим.

Ні на яку вечірку я, ясна річ, не пішла б. Мені взагалі потрібно залишити його квартиру якомога швидше. У нього напевно своє особисте життя є, а тут я… і дитина маленька. У таку квартиру не приведеш дівчину.

Думки про те, що Кирило його син, і мені варто було б йому розповісти про це, я гнала, як страшний сон. Та і смішно це. Як таке сказати? Пам’ятаєш ту ніч у клубі, де ми були по різні боки барикад? Ти чарівним принцом, а я твоїм блазнем…

Смішно ж! Він безсумнівно й не пам’ятав, як звернув увагу на Снігуроньку, що вручала дорогі подарунки всім присутнім разом із Дідом Морозом. Це він для мене — особливий і перший… а я для нього просто розвага на вечір.

— Та не проблема. Що, Саша няню не знайде, чи що? — реготав Гліб, а я зіщулилася…

І поквапилася з висновками. Гліб не ліз у душу, поки це було йому нецікаво. Тепер же… він поставив мене в незручне становище. Я зашарілася й не знала, що сказати. Чи то відбутися жартами, чи то гордо сказати, що я не залишу сина з якоюсь нянею, навіть якщо вона буде тричі найкращою.

На допомогу прийшов Саша.

Знову.

Штовхнув Гліба в бік і вивів із кімнати, позбавивши мене від необхідності відповідати. Щоправда, коли грюкнули вхідні двері, я здригнулася. Гліб пішов, а Саша залишився, або вони разом? Почувши кроки, зрозуміла, що Саша тут… і стало якось ніяково.

— З днем народження, — пробелькотіла, коли Саша увійшов до кімнати. — Ти вибач, що без подарунка.

Я спробувала усміхнутися. У нас якось усе неправильно. Друга зустріч, і та… Хоча я часто згадувала першу. Його гарячі поцілунки, м’який шепіт біля вуха, палкі руки, що блукають всім тілом. Багрова я знала до того, як прийшла на корпоратив. Хоча, як знала… захоплювалася здалеку. Марила, можна сказати.

З ним зустрічалася дівчина, якій я допомагала з англійською. Саша приїжджав забирати Дарину після уроку, а я дивилася на нього через вікно. Кожного разу завмирало серце, та й розповіді Дарини розбурхували уяву. Я малювала собі такого принца на білому коні. Справжнього чоловіка, що розв’язував усі жіночі проблеми одним помахом руки.

Проблеми Дарини він справді розв’язував, але я забулася, що я і вона далеко не на одному соціальному рівні. Вона — спадкоємиця багатого батька, а я так… допомагала їй з англійською. Разом із закінченням занять, я більше не бачила й Сашу. А потім ми зустрілися на корпоративі. Дарини з ними чомусь не було. Проте був він… і я — шалено закохана й окрилена його увагою.

— Які подарунки? — здивувався Саша, чим відвернув мене від спогадів. — І, до речі, я справді можу знайти няню. Підемо разом, розслабишся, тобі це потрібно, та й мені буде спокійніше. Я запрошую.

Я гучно проковтнула, кліпнула, щоб переконатися, що чоловік навпроти — реальний. Він серйозно пропонував мені піти з ним до нього на день народження? І говорив це так, ніби не робив послугу, а дійсно хотів цього…

Поки я думала, що йому відповісти, Саша продовжував мене вмовляти.

— Я серйозно, Зой. Няня в мене на прикметі є. У друзів дві жінки працюють. Відповідальні, досвідчені, що вони, не знайдуть спільну мову з твоїм сином? Одна з них сьогодні в будь-якому випадку не працює. Прийде до нас.

Я розгубилася. Дивилася на Сашу й думала, як йому відмовити так, щоб не образити, адже з кожним словом мені було все складніше. Якби я відмовилася відразу, було б легше, але я думала. Господи, про що я тільки думала? Невже і справді вирішила піти? Куди? Я там нікого не знаю, ні друзів його, ні подруг, безумовно буду зайвою. Та й навіщо вести на свято дівчину, яку бачиш вдруге в житті?

— Саша… — мій голос затремтів. — Я не піду.

Я замовкла, Саша кивнув, хоча моя відмову точно не зрозумів.

— Я рада привітати тебе з днем народження, але на святкуванні мені робити нічого. Я не знайома з твоїми друзями. Думаю, це буде недоречно.

— Я розумію, — він підбадьорливо усміхнувся. — І правда безглузда ідея. Це Гліб усе.

— Нічого страшного. Добре вам повеселитися.

Я хотіла ще раз подякувати йому за допомогу і сказати, що ми відразу ж, щойно додзвонюся сестрі, поїдемо, але змовчала. Завтра скажу, навіщо його смикати з цього приводу й навантажувати непотрібною інформацією? Поки він мене не виганяв, отже, я могла розраховувати на те, що залишуся тут, поки сестра не увімкне телефон.

— Так, дякую.

Саша кивнув і залишив вітальню. Мені чомусь здалося, що він образився, але я швидко прогнала цю думку. Чому б це? Він мене не пам’ятав, бачив вдруге за день. Навіть якщо я йому сподобалася, це ж не привід запрошувати мене на свій день народження. Саша має рацію. Це все його брат Гліб. Поліз туди, куди його не просили.