Глава 15

Зоя

— Дякую за іграшки, — подякувала Саші. — Тільки даремно стільки. Кирило все розкидав, а збирати тепер не змусиш.

— Я зберу, заспокойся, — відповів він. — Відійду зателефонувати. Дізнаюся, чому з нянею не вийшло.

Стримати його не встигла. Саша вийшов зі спальні. Я ж швиденько присіла на стілець і почала збирати те, до чого могла дотягнутися.

— Допомагай мамі, Кирюш, — попросила сина. — Бачиш, у мене нога хвора.

— Бачу, — відповів син. — Але я буду ще глати.

З цими словами він знову схопив літачок і почав бігати з ним кімнатою. Я ж зробила глибокий вдих і опустилася на підлогу, щоб поповзом усе поприбирати. Ну… незручно перед Сашею. Такий срач влаштували. Соромно.

У такій непривабливій позі, із широко розставленими ногами й поклоном до підлоги, мене й застав Саша.

— Гімнастикою вирішила зайнятися на ніч?

— Я швидко підвелася, сіла на попу, посунула одну ногу, тому що з іншою було складно.

— Похвально, але краще не треба, — попросив Саша, простягнувши мені руку. — Ходімо вечеряти, я там піцу й пасту привіз.

— Піссу? — тут же пожвавився Кирило, відкидаючи літачок. — Я буду.

— От бачиш. Вставай, я сам усе зберу.

Я подала Саші руку, він різко потягнув мене на себе, і я ледь втрималася на ногах. Врізалася йому в груди й схопилася за пружну чоловічу талію. Поки відхилялася, довелося перерахувати всі кубики й наштовхнутися на всі біцепси, які вгадувалися під сорочкою.

— Ходімо, — Саша обхопив мене за талію й допоміг дійти до кухні.

Кирюша побрів слідом за нами сам. Багров посадив мене на стілець, посунув ближче стіл, розклав приладдя й, діставши з бара вино, поставив пляшку в центр столу.

Я почувалася безпорадною. Навіть келихи дістати й розставити була не в змозі!

— Ти яке вино любиш? — поцікавився Саша. — Є червоне ще й рожеве.

— Я не буду, дякую.

— Я наполягаю. У мене сьогодні важливий контракт вигорів. Хочу поділитися радістю. Відзначити, так би мовити.

Той факт, що він вирішив це зробити вдома зі мною, мене порадував і одночасно збентежив. Якось ми надто швидко стали одне одному зовсім не чужими людьми. Я поділяла його радості, він без вагань підставляв мені своє сильне і надійне плече.

І якщо себе я чудово розуміла, то ось Сашу — ні краплі. Невже я йому сподобалася? Маячня, звичайно. Розпатлана, з гніздом на голові замість зачіски, я виглядала не дуже. Та й не подобалися Саші такі дівчата, якщо судити зі Світлани, його колишньої.

— Ось це нехай буде, — кивнула на пляшку на столі. — Тільки трішки.

Відмовити йому, коли він вирішив поділитися зі мною успіхом, не могла, хоча пити зовсім не хотілося. З алкоголем я не дружила. Якщо й пила, то трішки, тому що алкоголь діяв на мене дивним чином. Згадати хоча б ту ніч із Сашею. Я була іншою! Розкутою, сміливою, сексуальною, я почувалася справжньою жінкою. Бажаною й коханою, дозволила собі забутися в ілюзіях.

— Завтра няня буде точно, — сказав Саша. — Я Гліба вчора просив домовитися, у нього номер був, але він, мабуть, забув. Або забив.

— Не треба няню. Ми самі впоралися непогано. Бардак влаштували, але загалом…

— Зоя… — перервав мою тираду Саша. — Якщо ти не будеш вставати, швидше відновишся.

Я не могла не погодитися. Тому кивнула і вчергове згадала сестру. Може, вона номер змінила, а я безрезультатно намагалася до неї додзвонитися? Мені б якомога швидше зв’язатися з нею і виїхати від Саші. Я розуміла це, але не могла собі відмовити в задоволенні бути з ним поруч. Правильніше, напевно, було попросити його поїхати до сестри. Не самому, звісно. Когось відправити, повідомити про ситуацію, що склалася, але я мовчала і просто насолоджувалася його компанією.

— Так… — Саша потер долоні, звернувшись до сина. — Тобі скільки шматочків, богатир?

— Два, — із серйозним виглядом заявив Кир. — І тієї, й тієї.

Саша кивнув і швидко поклав Кирилу два шматки піци. Потім почастував мене, наклавши мені ще й пасту. Піднявши келих із вином, простягнув його мені:

— За мій успішний контракт і твоє одужання.

— Хоч би так.

Ми стикнулися келихами. Я зробила маленький ковток і відставила вино далі, взявшись нарізати піцу невеликими шматочками.

— Смачно, — повідомив син.

— Дуже, — погодився Сашко.

— Не сильно наїдайся, — попередила сина. — Буде важко засинати.

— Я не хочу спати.

— Потрібно. За пів години лягатимеш.

— Не буду.

— Кирило… — вимовив Саша грізним голосом і запнувся. — Як його батькові? — запитав уже в мене.

Я завмерла, проковтнувши, ледь не потягнулася за келихом, щоб надпити кілька ковтків і набратися хоробрості, але вчасно стрималася. Моє хвилювання в такому питанні точно викличе підозри.