Глава 7.

* * * * *

Царство Мертвих. Темна імперія. Три місяці по тому.

Грудневий ранок у замку видався надзвичайно холодним. Він пронизував своїм морозним диханням чи не до самих кісток. Він прокинувся мокрий від поту. Сів на м'якому ліжку, обхопивши себе руками. Серце шалено билося в грудях, ніби щось сталося. Йому наснився сумбурний сон, який вилетів з голови відразу, як тільки розплющив очі. І ось у такому стані, мокрий і, водночас, тремтячий від холоду, темний ангел поглянув у вікно.

Зовні, як і завжди, панувала напівтемрява. Габріель просидів так кілька хвилин, намагаючись згадати сновидіння, але марно. Озирнувся, бажаючи розібратися, чому стало настільки холодно, і звернув увагу, що камін згас, та й у залізних кошиках, розставлених по кутах покоїв, вугілля зазнало тієї ж долі, перетворившись на чорне, холодне каміння. Молодий чоловік щось простогнав собі під ніс і підвівся з ліжка. Накинув поверх піжами зі світлої легкої сорочки і таких самих штанів, теплий халат. Взув капці і підійшов спочатку до каміна. Простягнув руку до вугілля і прошепотів заклинання, розпалюючи. Повторив подібний маневр із кошиками. І, не бажаючи сидіти і мерзнути в очікуванні, коли приміщення наповниться теплом, вирішив навідатись до товариша.

Спальні двох приятелів розділяла одна невелика світлиця, що служила їм кімнатою для розмов і нічного чаювання. Про неї мало кому було відомо, і потрапити в неї можна було лише зі спалень чоловіків. І ось пройшовши крізь крихітну переговорну, Габріель підійшов до дверей кімнати друга. Чемно постукав і почав чекати відповіді, але її не було. Молодик підняв брови, здивувавшись, але йти не став і постукав удруге. Нічого не змінилося, йому ніхто не відкрив і навіть не чути було ані голосу мисливця, ані якихось рухів по той бік. У міцний, непробудний сон демона, темний ангел не вірив, бо знав, що той спить чуйно, і прокидається за найменшим шурхотом.

Знизав плечима, прошепотів заклинання. Клацнув замок і чоловік штовхнув двері. Ті з протяжним скрипом поволі відчинилися. Тут, як і у власних покоях, його зустрів могильний холод. Ось тільки приятеля на місці не виявилося. Ліжко було не заправлене, піжама валялася на підлозі. Одна з шаф залишилася відкритою, і коли Габріель підійшов поглянути, що там лежить, то підмітив, що там порожньо. У будь-якій іншій ситуації подумав би, що приятель просто прокинувся раніше, як і він продрог до кісток і відправився на кухню, бажаючи випити чогось гаряченького аби зігрітися. Але побачивши порожнечу в шафі там, де мисливець зберігав амуніцію, нахмурився. Відчув неладне, проте поспішних висновків робити не став. Спочатку оглянув всі закутки, а потім вирішив перевірити решту шаф, сподіваючись відшукати бойове обмундирування друга там. 

Через декілька хвилин пошуків Габріель зрозумів, що амуніції немає. Немає тут і того взуття, в якому Одін полюбляв виходити із замку. Дивно, вони не домовлялися нікуди йти. Та й мисливець не казав, що планує зранку кудись відправитися. Вони засиділися ввечері за розмовою щодо купівлі деяких магічних атрибутів у лавці для чарівників, що знаходилася у світі людей, а потім, розпрощавшись, пішли спати. Про подорож в Царство Живих рано вранці не було і мови. Та й визначитися, що саме їм потрібно купити, вони так і не зуміли.

Чоловік вирішив все ж таки перевірити кухню. Дорогою туди заскочив і до бібліотеки, але й там не зустрів жодної живої душі. Від цього йому стало ще тривожніше. Погані думки лізли в голову. Він чомусь подумав про те, що Одіну набридло подібне життя і той, прокинувшись рано-вранці, зрозумів, що настав час щось міняти і просто вирішив повернутися назад до хранителів, маючи чудовий багаж нових знань і навичок.

На кухні він зустрів не приятеля, як очікував, а тепло одягненого Віктора, який наодинці пив чай при світлі свічок. Цокнув язиком і, задумавшись, витріщився на підопічного батька. За кілька місяців, які той провів у їхньому замку, йому не вдалося помітити в поведінці чаклуна якихось дивацтв. Поводився він досить привітно і відкрито, тому Габріель швидко відкинув думки, що той переслідує якусь мету, пов'язану з престолом. І, швидше за все, його перебування тут було лише підтвердженням того, що батько почав божеволіти.

 — Щось трапилося, господарю? — помітивши появу спадкоємця в спальному одязі та його розгублений вираз обличчя, ввічливо звернувся до нього Віктор. — Чи шукаєте щось?

Молодик спочатку нічого не відповів, не бажаючи посвящати чаклуна в те, що трапилося. Розмовляти їм доводилося не часто, бо сам темний ангел усіляко уникав діалогів з магом, чудово розуміючи, що той з легкістю може донести почуте батькові. А посилювати їхній конфлікт зовсім не хотілося. Але раптом його осінило. Якщо Віктор не спить та п'є чай, то цілком імовірно, що він міг бачити Одіна.

— Не щось, а когось… — промимрив Габріель. — Ти випадково не бачив Одіна? Ніде не можу його знайти.

— Випадково бачив, — відставивши чашку, промовив русявий чоловік. — Бачив, як він ішов кудись в амуніції та зі зброєю. З клинком якимось, я не роздивився. Поцікавився, куди йде, але він навіть не глянув на мене.