Розділ другий

Якби хтось сказав, що я була шокована, то цей хтось збрехав би. Я зараз не була ні шокованою, ні здивованою, я взагалі ніякою не була! Тому що продовжити стояти на ногах, коли тебе цілує такий розкішний чоловік, практично нереально. Добре, що я впиралась спиною в стінку ліфта, та й падати, власне кажучи, нікуди було.

Гліб зробив останній крихітний крок, скорочуючи відстань між нами до нуля. Я відчула, як одна його рука лягла мені на талію, а друга нахабно поповзла по стегну, потягнувши за собою в’язану сукню. Край спідниці вже піднявся трохи вище коліна, хоча сукня сама по собі була до середини щиколотки.

Це мене й протверезило.

Я відсторонилась настільки далеко, наскільки могла – тобто, сантиметри на три, ще й стукнулась потилицею об стінку ліфта, - і шоковано прошепотіла:

- То що ж ви таке робите?!

- Цілую тебе, - спокійно промовив Гліб.

- І як то розуміти?

- Ну, - гмикнув він, - можеш сприймати це, наприклад, як частину співбесіди.

Напевне, зараз я була червонішою, ніж цей проклятий дідоморозівський мішок, що лишився валятись в другому кінці ліфта і ніскілечки мене не захищав. Ех, треба було таки взяти подарунок поважче, з метою самозахисту.

Мені ж навіть в голову не приходило, що цей Ісаєв може виявитись, наприклад, збоченцем! Маньяком! Може, я якраз його типаж!

Добре, я несу повну дурню. Просто дорослий, здоровий молодий чоловік проявляє інтерес до геть знахабнілої дівиці, що застрягла разом з ним в ліфті, та ще й несе усіляку дурню. Ніяких злочинів. Але ж не треба задирати мені спідницю! І взагалі, я проти стосунків до шлюбу. І стосунків з начальством.

В цю секунду я була категорично проти взагалі всього і…

Добре, треба бути чесною. Виглядав Ісаєв просто вражаюче. Пахнув неймовірно. Фігура в нього була божественна. І цілувався він пречудово. А ще в нього був не менш вражаючий бізнес і декілька мільярдів. Тільки дурепа не побажає уваги такого чоловіка. Ну, я в даному випадку дурепою не була, але це ж не означає, що я готова цілуватись з ним в ліфті. І тим паче коли мені в перші півгодини знайомства лізуть під спідницю.

- Це не може бути частиною співбесіди! – обурилась я.  – І на «ти» ми не переходили. І взагалі, - я вперлась долонями чоловікові в груди і ледь не застогнала від злості – так опалив мене цей доторк, дарма, що крізь сорочку. Для впевненості довелось повторити:

- І взагалі! Якщо ви таким чином проводите співбесіду з усіма майбутніми підопічними, то геть не дивно, щ вони не прагнуть виконувати свою роботу, а планують якомога швидше вискочити за вас заміж! Ви ж самі на те відверто натякаєте!

- Зазвичай я не проводжу співбесіди, застрягнувши в ліфті, - відмітив Ісаєв. – Але зараз, однак, готовий зробити виняток.

- Зате я не готова! – вискнула я, відчуваючи себе ідіоткою, яка відпихує розкішного чоловіка тільки тому, що її вкусила занадто принципова муха. – Я наполягаю на тому, щоб співбесіду було проведено в кабінеті.

- Зі скляними дверима?

- А краще взагалі при свідках!

- Тобі подобається цілуватись при свідках? – уточнив Гліб.

- Ні! – обурилась я. – Мені не подобається цілуватись при свідках!

- Тоді навіщо нам кабінет?

- Але… але… - я запнулась, а потім раптом зрозуміла: він же просто наді мною знущається! Не знаю, що то було, такий собі вид перевірки чи просто спроба мене підколоти, але я прийшла в обурення. – Не смійте мене цілувати! Я хочу, щоб мене прийняли на роботу за знання, а не за… Не за що-небудь інше!

Я спробувала відштовхнути Гліба від себе, але він чомусь не відпихувався. Наче кам’яний якийсь. Я навіть вперлась руками йому в груди, але то не мало сенсу. Він тільки перехопив мене міцніше за талію, спіймав другою рукою за зап’ястя, добре, хоч спідницю полишив в спокої, нахилився нижче і тихо, загадково так поцікавився:

- А якщо я прийму тебе на роботу за знання, але все одно періодично цілуватиму?

Взагалі, звісно, звучало звабливо. Дурна жіноча фантазія вже встигла намалювати розкішні картини, де я ніжилась в його обіймах, а довкола мене валялась ціла купа аналітичних звітів…

Але здоровий глузд підказував, що якщо я хочу отримати цю роботу – а я хочу! – то пора б взятись за розум і відкинути всі зайві почуття вбік.

- Наскільки я пам’ятаю, - відмітила я, - тут стосунки між колегами суворо заборонені. А вилетіти з роботи я не хочу. Тому ніяких поцілунків!

І завмерла, розуміючи, що зараз відмовила, можливо, найвпливовішому чоловікові по всій країні.

- А хіба я вже взяв тебе на роботу? – хитро уточнив Ісаєв.

Обази в його голосі я наче не відчула. Це радувало. Ковтнувши слину, я спробувала трохи відсунутись і рішуче заявила:

- Якщо єдиний шанс потрапити на роботу – це цілуватись в ліфті з начальством, то це якийсь неправильний відбір. Судити треба за професійними якостями!

Я помовчала трохи, а тоді додала:

- В мене, між іншим, резюме в мішку лежить. Я з собою його взяла.