Снігуронька для мільярдера

Розділ третій

Я ковтнула слину. Лишитись наодинці з чоловіком в закритому кабінеті було якось… Неправильно, чи що. В ліфті це трапилось випадково, а тепер-то спеціально!

- Мені здається, скляні двері призначені для того, щоб про нас не розповсюджували плітки? – похмуро уточнила я.

- Так, - ствердно кивнув Гліб.

- Тоді навіщо було їх закривати?

- Щоб розповсюджували плітки, хіба це не ясно? – знизав плечима Гліб. – Сідай. Двері відчинені. Алекса зараз прибіжить.

Я покосилась на нього з підозрою і обережно влаштувалась на краєчку стільця для відвідувачів.

Кабінет у Гліба був просторий, але досить лаконічно обставлений. Невеликий диван біля стіни, величезне вікно, стіл, завалений різноманітними папками та документами, кілька шаф. Було видно, що навіть в передноворічні дні тут буквально кипіла робота. Я мимоволі залюбувалась кількома дивовижними вазона, назв яких не знала – але виглядали вони просто вражаюче.

Зручне офісне крісло з трохи потертою оббивкою наче підкреслювало, що сиділи в ньому досить часто. Я роздивилась і стерті клавіші на клавіатурі, що видавали: нею користувались досить часто, тому вона, хоч і не стара, вже встигла немало пережити.

Це було кумедно.

- Та що ти там як той бідний родич, - Гліб зупинився в мене за спиною, і я буквально на фізичному рівні відчула його присутність. Здавалось, повітря між нами було наелектризоване просто до межі.

Прокляття! Я ледь знала цього чоловіка, але напругу муж нами ігнорувати було просто неможливо. Я постійно ловила себе на думці, що не відмовилась би від ще одного поцілунку.

- Сіла б на диван, - Ісаєв ближче нахилився до мене, - кохана…

І саме в ту секунду, коли його губи торкнулись моєї щоки, двері відчинились. Я, вражена цим неочікуваним «кохана», зрозуміла, що вистава продовжується.

А от Алекса явно приймала все за чисту монету. Тому що вона так міцно стиснула в руках тацю і так позеленіла, що аж мені стало смішно. І все ж, я не зовсім розуміла, що саме в її кандидатурі так сильно не влаштовувало Алекса.

- Вибачте, - вона й не думала покидати кабінет, - що не постукала. Я принесла каву. Два американо з молоком.

Судячи з погляду, Алекса уявляла собі, як в кавомолці перемолола б мене. Але Гліб все ще був поруч, а отже, поводитись треба було максимально пристойно. Тому Алекса натягнула на обличчя криву посмішку, гордо розправила плечі і підійшла до столу. Балансуючи з підносом на одній руці, вона спробувала відсунути вбік папери, що займали майже все вільне місце.

Певне, у дівчини вийшло б це куди легше, якби вона паралельно не намагалась продемонструвати глибину власного вирізу. Я, подумавши, що не просто так перебуваю тут в статусі нареченої, накрила долоню Ісаєва своєю, закинула голову назад і подивилась на нього найзакоханішим поглядом, на який лишень була здатна.

Гліб відповів мені м’якою посмішкою і, нахилившись, поцілував в губи. Чашки на таці зрадливо затремтіли, але Александра нарешті змогла прилаштувати її на столі і поцікавилась у Ісаєва:

- Глібе Миколайовичу, ще щось?

- Ні, можеш бути вільна. І прослідкуй за тим, щоб мене ніхто не турбував найближчі півгодини. Ми з Катею хочемо побути наодинці.

Ми з Катею! Боже! Якщо я влаштуюсь в цю фірму працювати, то мене вб’ють у перший же день. Проте, чим більше ми розігравали парочку, тим менше я вірила в те, що Гліб дійсно прийме мене в штат. Не після того, як назвав своєю нареченою.

- Добре, - кивнула Олександра. – Я прослідкую.

Вона випрямилась з явним наміром хіба що не черкнути ніс Глібові своїми грудьми, але Ісаєв так вміло, відточеним рухом відкинувся назад, що я зрозуміла: Алекса провертала такий фінт вже не вперше і навіть не вдруге. Вона явно всіма силами намагалась привабити увагу свого начальника, але, очевидно, всі попередні спроби були безуспішними.

- Приємного дня, - заявила вона, не особливо бажаючи покидати кімнату, але під суворим поглядом Гліба все-таки вийшла з кабінету і прикрила за собою двері.

Ісаєв осміхнувся, підійшов до дверей і провернув ключ в замку. Я насупилась. Напевне, ззовні було чутно тихе клацання…

- Це дуже компрометуюча ситуація, - згадала я про існування дівочої часті і правил пристойності, хоча б елементарних.

- Ну ти ж моя наречена, - усміхнувся Гліб. – В чому проблема?

- Напевне, - почервоніла я, - в тому, що я не твоя наречена! І взагалі, я хочу влаштуватись сюди на роботу! Як я буду виконувати службові обов’язки? Вони ж вб’ють мене, якщо взнають, що це обман.

- В нас є вихід.

- Не взяти мене на роботу? – похмуро уточнила я.

- Ні, нащо? – відмахнувся Гліб. – Просто не дати їм дізнатись, що це обман. Лишатимешся в статусі моєї нареченої.

Я поглянула на нього, як на божевільного. Гліб, полишивши нарешті мої плечі, які він чи то масажирував, чи то стискав, в спокої, влаштувався на дивані, витягнув довгі ноги і з цікавістю дивився на мене, не дуже-то й приховуючи уїдливу посмішку, що грала на його обличчя. Я спохмурніла. Погляд чоловіка, що пропалював мене наскрізь, не вписувався в цю веселу, дурну трохи атмосферу нашого спілкування.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше