Розділ шостий

Зранку я прокинулась від погляду. Пронизуючого наскрізь, нищівного такого, злого, роздратованого погляду. Не було ніяких сумнівів, автором такого уважного погляду могла бути лише моя мама…

Вчора ввечері, коли я прийшла додому в костюмі Снігуроньки, вона, здавалось, дуже зраділа. Я провела час з шановним Лясиком, виручила його, коли вона, геть розгубившись після втрати роботи, геть забула про власні обов’язки і не вийшла на останній свій корпоратив. Звичайно ж, агентство не встигло підібрати заміну. Так що я, можна сказати, врятувала Іларіона.

Після цього мама з Лясиком лишились на кухні, а я пішла до себе, закрилась на ключ і лягла спати.

…Тепер в мене виникало два питання: яким чином мама потрапила в закриту зсередини кімнату і чому вона дивилась на мене, як на ворога народу?

Ну, припустимо, з першим зрозуміло. Вночі я вставала, виходила до туалету, виявила, що Лясик на дивані і взагалі в нашому домі відсутній, тому, повертаючись в кімнату назад, двері закривати не стала. Але що за невдоволення відбилось на маминому обличчі?

- Доброго ранку, - прошепотіла я, намагаючись хоча б сісти на ліжку і трохи прийти до тями. – Що, мамо? Я щось проспала?

Жахлива думка, що я пропустила співбесіду у Гліба, треба сказати, мене збадьорила.

- Скільки часу?

- Як ти могла! – вигукнула мама, явно ігноруючи моє елементарне питання.

- Скільки годин? – сердито поцікавилась я ще раз. – Відійди. Ти загородила мені годинник.

Мама зі спокійним роздратуванням, що буквально відбилось у неї на обличчя, лишилась стояти на місці. Мені довелось вибиратись з ліжка, добиратись до столу – і все заради того, щоб глянути на годинник і видихнути з полегшенням.

Восьма ранку. Все нормально. Достатньо часу, щоб вмитись, вдягтись. Піти до офісу, до посади, про яку я мріяла…

Або до чоловіка, про якого раніше і думати не могла.

- Ти принизила Лясика!

Я повернулась до матері.

Принизити чоловіка, що дозволяє собі в його тридцять два прилюдно іменуватись Лясиком, мені здавалось, взагалі неможливо. Ну і в будь-якому випадку, він був найбезхребетнішим, найзануднішим і найлінивішим чоловіком на світі.

Це по-перше.

По-друге, я нічого такого не зробила! Допомогла йому, зіграла Снігуроньку, хоча, звичайно, могла цього не робити, просто послати його і на цьому завершити нашу взаємодію. Пропустимо момент. Що я сама ж спочатку Лясика і підставила з тим Дідом Морозом. Мама про це, скоріш за все, не знає – їй нізвідки було це вивідати!

- Яким то чином я його принизила? – похмуро поцікавилась я, уявляючи собі, що зараз взнаю дуже багато цікавого про історію стосунків з Лясиком.

- Він мені все розповів, - похмуро промовила мама. – Що ти, взявши на себе роль Снігуроньки, дозволила собі просто розважатись замість того, щоб виконувати роботу!

Я з подивом глянула на маму.

- То ти про що?

- Загравала з якимось стороннім чоловіком. Між іншим, неблагонадійним! – обурилась Олена. – І це при Іларіоні, коли він взагалі хоче на тобі одружитись! Будь-який інший чоловік вже б з тобою розійшовся, а він це витримав. Він навіть закрив очі на те. Що ти сиділа у цього… у цього мерзотника на колінах!

Ні, ну у Лясика на колінах я не сиділа. А назвати мерзотником Гліба не змогла б нізащо.

- Все зрозуміло, - зітхнула я і спробувала пройти мимо матері. Мені треба було вмитись, прийняти душ, привести себе до ладу і вирушити до роботи мрії, інакше…

- Куди це ти зібралась? – обурилась мама, горою встаючи в дверному отворі. – Ми з тобою не закінчили розмову, Катерино! Я не дозволю тобі…

Мені раптом стало смішно. Вона мені не дозволить? То ж з якого, цікаво, дива?

- Катерино! Не розумію, чому тобі весело. Ти живеш на нашій з батьком території…

Я зітхнула. Почався стандартний шантаж. Зазвичай я терпіла це, стиснувши зуби, та сьогодні не втрималась.

- Я збираюсь, мамо, на спів… - я запнулась. – На побачення, - використала цю версію, сама не розуміючи, хто тягнув мене за язик, - з тим самим неблагонадійним мерзотником, в якого сиділа на колінах на святі. Іларіон тобі його не представив? Представлю я. Гліб Миколайович Ісаєв, власник фірми, де ми вчора вели корпоратив. Красень, мільярдер і дуже харизматичний, скажу я тобі, чоловік.

Мама вирячила на мене очі.

- Катю, ти завжди була фантазеркою, але щоб настільки…

- А Лясику, - перебила я, - можеш передати, що навіть якщо Гліб – моя вигадка, і всі довкола більш-менш приємні чоловіки – також, то з ним я ніколи не буду. Тому що він мені неприємний. І якщо ти з ним дружиш, то дружи собі на здоров’я. Але мене у це вплутувати не треба!

Мама, шокована моєю радикальною заявою, застигла від подиву.

- Катерино, - проронила вона, змірявши мене сердитим і відверто незадоволеним поглядом, - щоб ти там собі не надумала, відкидати реалістичні варіанти не варто. А Іларіон…

- Межа бажань будь-якої жінки, так-так, пам’ятаю. Можеш мріяти про нього і далі, - зло відповіла я.  – Шкода, що ви більше не працюватимете разом. До речі, а за що тебе звільнили?