Снігуронька для мого сина

Глава 14. Люба

 

Не можу повірити, що ця скотина нажерлась, як свиня. Зараз сопе собі в ліжечку, як ні в чому не бувала. Якби поглядом можна було вбити, я б так і зробила. Але уви... 

«Щоб тобі кусок в горло не поліз!» — кричав мій внутрішній голос, коли я дивилась на цього негідника. 

Мої очі так і палали від люті.  Господи, дай мені терпіння не прикінчити його на місці. Дивом йому вдалось втекти від мого гніву. Це й на краще. Не хочу мати трупака на кухні. 

Важко зітхнула та набрала води в склянку. В горлі нестерпно почало дерти, чи то від нервів, чи то від простуди. Виявилось, що вчора було зайвим ганяти з Марком по дворі на санках. Ноги промокли до ниточки і мені довелось довго грітись біля каміну.

Малого відразу скупала та окутала простирадлом по самі вуха. Зробила ще гарячого шоколаду і споїла йому два горняти. Він звісно був у захваті, бо все ж, це його улюблений напій. Малий, просто ходячий позитив для моїх мізків, а ще суглобів. Вони вже не витримували від біганини. 

Важко зітхнувши, я пчихнула. Ще й так голосно, що ехо пройшлося по кухні. 

Такс... Любонько. З цим потрібно щось швидко робити. Шморгання носом ще не вистачало для повного щастя. Не хочу, щоб Гліб бачив мене в такому стані. Ні в якому не хочу, щоб він мене бачив. Це йому вседозволено робити, що захоче і в будь-якому вигляді. Я ж краще буду здоровою, хитрою, стервом. Бо по іншому до нього явно не дійде. 

Після шостого пчиху, я зрозуміла, що пора і ліки прийняти. Гарячу ванну організувати. Закутатись в ковдру по саму маківку. Так і зробила. Хто ж знав, що на ранок, я схоплю не тільки нежить, а ще температуру під сорок. А, що казати про мій вигляд. То взагалі смертельна річ. Як тільки глянула у своє розпливчасте зображення, то відразу захотілось запхнути його далеко. Я б сказала куди, але то вже зайве. 

І тут мене точно накрило. Голова почала паморочитись. Від головного болю, здавалось, що мої мізки здавило лещатами і перетворили їх у желе. 

Під стогін свого голосу, я рушила на ліжко. Дивом вдалось доповзти.

Як тільки голова торкнулась подушки, я впала в зимову сплячку, а прокинулась уже в білій палаті. 

Всюди тхнуло ліками. Поморщивши свого носа, я зробила важкий видих. Спробувала присісти... 

— Не вставай. Тобі не можна, — тихий, баритон, продзвенів над вухом.

Я підняла голову і зустрілась з сивиною очей. Вони проникали в саму середину, до самого серця. Дивом мені вдалось відірватись від них і дивитись уже на чоловіка. 

— Ти налякала мене, — взяв мою руку у свою, погладивши великим пальцем тильну її сторону. 

— Що сталось? — осиплим голосом запитала. 

Погляд все ще був не чіткий. Розпливчастий. Руки тряслись, немов після перепою. Голова все ще боліла, а тіло відчувало скручений біль. Неначе мене вивернуло на поверхню. 

— Я привіз тебе в лікарню. В тебе був жар, — промовив одними губами. 

Тільки зараз я звернула увагу, що чоловік в домашньому одязі. Шкіра бліда, очі осунулись. Розтріпане волосся, яке він пригладив пальцями. Вигляд в нього був, не гірше мого. 

— Зрозуміло, — кивнула. Вирвала свою руку з його. Перевела погляд на палату. Простора. Велика. Добротно обставлена гарними меблями. Значить приватна лікарня. Уже лекше. Тараканів точно не буде. 

Важко зітхнула. Провела погляд по чоловікові, який тільки зараз з полегшенням видихнув. Так. Лякати я вмію. 

— Їсти хочеш? — запитав буденним тоном. 

Я кивнула головою. Розгублено прокліпалась очима. Згадавши дещо важливе, я спробувала встати з ліжка, але чоловічі руки замертво прикували мене назад. 

— Марк, він сам? — округлила великі очі. 

— З ним мої хлопці, — заспокоїв мене. 

Я знову зробила превеликий видих й розслабилась. 

— Я принесу тобі поїсти, а ти не рухайся. Навіть поглядом, — наказав з холодною інтонацією. Мені вже хотілося обуритись і кричати: «якого біса!» Але я змовчала. Ще сварок тут бракувало. 

— Як прикажете бос, — надула губи. В скинула підборіддя і відвернулась в інший бік. 

— От і добре, — фиркнув Гліб. 

Важкі кроки і за ним зачинились двері. 

Знаю, що злитись безглуздо. Сама ж винна. Не потрібно було так довго гуляти на дворі. Добре, що з Марком все гаразд. Йому ж я якраз запобіжні заходи вчора і влаштувала. А от про себе забула подбати. Це вже звичне. Раніше дбала про подруг. Зараз про Марка, а сама я давно відійшла на другий план, якщо не ще дальше. 

Обід, чи то вже вечерю, Гліб приніс мені швидко. Слава всім богам, що не лікарняну кашу, бо пішов би він з нею у далеку, при далеку путь.  Звичайно на свій овочевий салат з м'ясом, я дивилась з великою радістю, і заслиненим ротом. 

Накинулась, мов той звір, який місяць не бачив їжі. Змела все, мов буря в горах. Глібу залишилось лиш тримати рот відкритим. Правильно, милий, не думай, що я дюймовочка і їм по одному зернятку в день. Пф... Я точно жеру, як тигр в клітці. І це ще завуальовано. 

Перекусивши, а саме втамувавши голод, бо я так і не наїлась тим прісним салатиком, я вирішила поговорити. Про, що... сама не знаю. Та, хоч про його нічні, п'яні походеньки. А, що? Я таке не забуваю. 

Схрестивши руки на грудях, я підняла питально брови. Думаю на цей раз все буде полюбовно і я не відірву своєму хлопцеві дещо... ну, дуже не слухняне. 

— У нас вчора було свято? — погрозливо, глузливо запитала. 

— Та, ні, — відповів насторожено. 

— Тоді, це були прості, п'яні походеньки? — блимнула злим поглядом. 

Гліб зіщулився. Задумався. Певно обдумував план, як мені повісити на вуха локшину. Ну все тримайте мене семеро. Мотор завівся, глушник відірвався, а колеса відпали...

*** 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше