Соціал. Останній крок

Глава 3

Глава 3

 

Блукаю містом. Зупиняюсь біля мосту і дивлюсь на краєвид. Роблю фото і починаю писати під ним слова, які линуть від душі: 

«Сонечко заходить за горизонт, стає темно. В душі, так само. Іноді настає нестерпна темрява і все здається неминучим. Але інколи свої почуття можна приборкати, але темряву в душі ніколи.»

Викладаю пост. Вдихаю свіже повітря і підіймаю голову вверх. Хоч і на серці тяжко, але злиття з природою додає сил. 

Іду по вуличці. Дивлюсь лише на свої ноги.  Здавалося, я прозора, бо ніхто, хто проходив повз, навіть не зачепив мене. 

Заходжу до кафе, де є вайфай. Сідаю на диванчик та втомлено прикриваю очі. Кілька хвилин обдумую, що мені робити. 

Набираю повідомлення хакеру. Все ж це – вдала ідея. 

«Щось знайшов?»

Відповідь приходить за лічені секунди. 

«Так, але тобі це не дуже сподобається.»

Примружуюсь і насуплюю свого носика. 

«Скидуй уже.»

Хвилююсь. Хвилини тягнуться в години. Я з важким подихом і каменем на серці чекаю смс від хакера. Нарешті телефон свистить. Відкриваю повідомлення і тетерію. 

«Ганс Верн. Франція. Статус: в активному пошуку. 35 років. Робота: власник нерухомої фірми. Захоплення: красиві дівчатка.»  — та ще купа інформації про нього. 

А мені нічого не хотів розповідати про себе. Очманіти. 

Я злюсь. Скоріше на себе. Купилась. Чорт? 

Ну і що тепер мені робити з цією інфою? 

Скриплю зубами. Ігнорую смс від свого «соціала».

Не хочу з ним спілкуватись. Якось, коли не знала про нього нічого, було легше. А тепер знаю те, що він за тисячі кілометрів. Дуже далеко. Так далеко, що не дістатись до нього. Мені стає сумно, гірко. 

Я починаю злитись. Хочу викинути нарешті віртуальне життя зі своєї голови. Але все не так просто, як здавалося. Я впадаю у відчай, бо без інтернету моє життя, мов самісіньке пекло. 

Навіть писанина книг, не допомагає мені жити зцілено. Я все обдумую... Що ж робити? 

Сиджу в кафе і навіть не уявляю подальшого свого життя. Наче мене накриває лавина невизнання. 

Інтернет це — мій маленький світ, у якому немає бід чи болю. 

Я просто занурююсь у вигадку, і думаю, що там – все моє життя. Навіть не відчуваю відліку часу. 

«Гроші на твоєму рахунку. Дякую.» — пишу коротеньке повідомлення хакеру і занурююсь знову у свій внутрішньо-віртуальний світ. 

Через деякий час мій телефон вібрує. 

— Привіт, мала! — вигукує в трубку подруга після того, як я підіймаю слухавку. 

— Привіт,  — не дуже радісно говорю їй.

— Ти чого така пригнічена? — запитує скоріше із цікавості. Ніколи не любить, коли я буваю сумною. Не хоче вона бути жилеткою, об яку я б витирала свої сльози. 

— Не бери дурного в голову, — гнівлюсь ще більше. 

— Тоді добре. Я тут телефоную з приводу роботи, — тараторить вона швидко. 

— Якої? В що ти мене знову хочеш втягнути? — злюсь на неї. Вічно вона мені щось підганяє. 

— Та там усе легко. Юридична фірма розвивається в інтернеті, потрібні консультанти. Якщо я приведу ще одного працівника, мені дадуть бонус. Короче, мала. Все легко та просто. Ти все одно без роботи. Давай підтягуйся до мене. Будемо розбиратись. Ти й так весь вільний час проводиш в інтернеті, — насміхається.. Удаю, що я не чую. — Ми вчились на юрфаку. Тому тобі не буде складно консультувати людей через інет. Ну... Дорогенька. Не сопи там так в трубку. Твій Андрій буде тільки в захваті. Та й про свого таємного шанувальника забудеш. Досить уже себе мучити. Я ж знаю, що ти дома на стіни лізеш. 

Слухаю подругу і собі дивуюсь. Скільки всього вона про мене знає. Кілька хвилин думаю. Граю в мовчанку. Зважую за і проти. Думаю, який крок мені зробити. Назад чи вперед. Якщо відмовлюсь, то знову не знатиму, що мені робити. Погоджусь... А що!? Я ж нічого не втрачаю! 

— Гаразд! Я згодна! — викрикую в телефон. На мене вже косо дивляться люди, а мені по цимбалам. 

Підбираю себе зі стільця та плетуся до таксі, яке замовила. 

Може, це дійсно вихід? 

Завантажу себе роботою. Стану не просто просиджувати в інтернеті години, а буду надавати допомогу людям. Консультувати. Давати поради. Головне, щоб сфера діяльності мені була підвладна. Я ж не знаю, яку допомогу зможу надати. 

А якщо це буде — домашнє насилля? 

Я тоді точно не витримаю. Не зможу. 

Якщо буде можливість, хочу спробувати себе працювати з інтернет шахраями. Впевнена, так і буде. Мені має колись пощастити




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше