Сочеванець

Глава 4

Наступного дня я прокинувся рано-вранці, щоб вирушити до Григорія Івановича. Оскільки електрика в поселенні була відсутня, а ввечері зазвичай нічого робити, то місцеві жителі лягали із заходом сонця, а зі сходом вставали. Тому мені довелося прокинутися трохи раніше, щоб випадково не затриматися з якими-небудь побутовими справами.

Моє спальне місце знаходилося в передпокої й складалося з запашного свіжого сіна й м'якого приємного тілу покривала з матеріалу, що нагадує комбінацію бавовни з шовком. Випивши кілька ковтків води, я взяв з кошика один коржик. Салюньдюль, яка була старшою дочкою глави сімейства, увечері спекла смачні коржики з борошна, що нагадує кукурудзяну.

Коли я вийшов на вулицю, навколо стояла тиша, і тільки домашні птахи – якась помісь півнів, індиків та яструбів – зрідка сповіщали про майбутній схід сонця: «Блю-булеку! Блю-булеку!». Вже на виході з поселення мене зустріла озброєна рогачами охорона, яка лише сонливо попирхала, не перегороджуючи шлях. Ймовірно, подумали, що я вирішив раніше за всіх піти по ягоди.

Дорогою в бік занедбаного купола я розламав коржик, по дурості вирішивши принести половинку Григорію Івановичу. Але коли згадав про безтілесне походження електронного речника, з'їв відразу обидві частини коржика.

Обережно пробравшись до отвору купола, я прислухався, чи там немає когось. З розлому не долинало жодного звуку, тоді я поліз усередину.

– Григорію Івановичу... Григорію Івановичу, – неголосно покликав я. – Ах, так... Його ж треба включити.

Згадавши в темряві траєкторію шляху, я намацав кнопку і натиснув її. У куполі запустилася енергія, і одразу з'явився Григорій Іванович.

– Доброго дня, Григорію Івановичу! – зрадів я його появі.

– Вітаю тебе, Сергію, – відповів він без емоцій.

– Ось, я тут, і готовий приступити до навчання. Сподіваюся, це допоможе розібратися в тому, де я перебуваю і як сюди потрапив.

– У всякому разі, знання тобі не стануть зайвими. Але спершу мені треба перевірити твій інтелектуальний рівень.

– Потрібно пройти тести?

– Ні. Я просканую твій мозок і зроблю висновки.

– А-а. Ну, будь ласка.

– Проходь у коло, Сергію. Влаштовуйся зручніше, – сказав Григорій Іванович і сам у строгому костюмі сів у позу лотоса.

Через погану гнучкість спини й ніг я не зміг так само сісти в позу лотоса, а просто боком ліг на підлогу, як на дивані. Сама поверхня підлоги не здавалася мені холодною.

– Постарайся не рухатися, Сергію.

Рамка, що світиться, пройшла крізь моє тіло вперед і назад, а потім зімкнулась і зникла.

– Так-так... Ну, нічого страшного, – сказав тихо Григорій Іванович.

– Що там, Івановичу? Чи я не зовсім дурний? – спитав я, трохи підвівшись.

– Та нормально, нормально. Для дві тисячі двадцять другого року відставання за інтелектом на двадцять сім відсотків від середньостатистичної людини, а для дві тисячі сімсот тринадцятого відставання на дев'яносто п'ять відсотків.

– Звучить якось прикро.

– Все виправиться, Сергію. Мабуть, з тобою в дитинстві ніхто не займався і не щепив потяг до знань. Але на біохімічному рівні у тебе все гаразд із мозком і з усією нервовою системою в цілому. А це найголовніше для мого способу навчання.

– Спасибі, Івановичу. Намагатимусь.

– Для початку за пару сеансів ти отримаєш знання основ математики, правопису, хімії та біології.

– За пару сеансів основи одразу чотирьох предметів?

– Так звичайно.

– Але, Івановичу, як таке можливо? За вісім років у школі я не освоїв цих предметів, а тут за пару сеансів.

– У школі ти не був зацікавлений, і, мабуть, у тебе не було стимулу та мотивації. А тепер у тебе з'явилася мета у всьому розібратися та вижити. Хоча, і без цього можна завантажити в тебе знання.

– Завантажити? Як у комп'ютер?

– Так. Це буде електронно-хімічний процес, при якому в різних відділах мозку утворюються нові нейронні зв'язки з необхідною інформацією.

– Івановичу... Григорію Івановичу, а можна відразу всі знання мені завантажити, щоб не гаяти часу?

– Ні, Сергію, так не вийде. Надмірно прискорене утворення нейронних зв'язків головного мозку призведе до його ушкодження.

– А-а, зрозуміло. Тоді, Івановичу, давай акуратно. Напевно, до кінця людської ери всі так отримували знання?

– Не зовсім так. Існувала змішана система освіти. Органічне рівномірне отримання знань є стійкішим, а сам процес засвоєння матеріалу викликає сплеск гормонів для вдоволення та отримання радості. Але у твоєму випадку, Сергію, достатньо буде отримання просто «сухих» знань.

– Ну добре, Григорію Івановичу, приступай.

– Розслабся і думай про щось приємне, але тільки не засни – потрібно, щоб у тебе був рівномірний спокійний пульс і не дуже низький.

– Гаразд. Уявлю море, пляж ..., – сказав я й розлігся зручніше.

Голову огорнула легка м'яка хмара. Все тіло відчуло приємне поколювання, що нагадує електрофорез. Очі залишалися відкритими, але мені ясно здалося морське узбережжя. Я побачив, як ранкове сонце відблискувало від трішки схвильованої гладі води. М'який теплий пісок огортав стопи моїх ніг, а солоний бриз наповнював легені свіжим повітрям. Мій погляд поринув у нескінченну морську далечінь, і, здавалося, час сповільнився на найщасливішому відрізку мого життя. Але щось змусило мене повернутись, підняти дерев'яний ціпок і почати креслити на піску якісь тексти. Хвилин за п'ять стало зрозуміло, що це уривки з творів Булгакова, Шевченка й Франка, хоча я раніше ніколи не цікавився творчістю цих великих українських письменників. «Ніколи нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!» – грамотно написав я цитату з роману Булгакова «Майстер і Маргарита». І поки писалися ці тексти, час прискорювався все швидше і швидше, що зрештою призвело до того, що за кілька хвилин моя свідомість виявилася за кілька десятків кілометрів від початкового місця вздовж прибережної лінії. Весь пляж на цій відстані був списаний моїми текстами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше