Глава 11

         Після того, як Сочеван не зміг впоратися всього із чотирма «Стеррами», а також не вистачило сил, щоб утримати двох тиронців у полоні, уряд затвердив нову програму з поліпшення обороноздатності держави. Для реалізації одного з пунктів цієї програми був потрібен негайний доступ до інформації про технології двадцять восьмого століття. Здобути знання та провести початковий аналіз цих відомостей доручили передовій розвідувальній групі, до якої мені й пощастило увійти.

Наступного дня рано-вранці ми вирушили до бульбульської резервації, у якої насправді не було назви, а лише певний сочеванський шифр, тому для простоти сприйняття я вирішив назвати цю територію – «Бульбуляндія». До так званої «Бульбуляндії» ми добиралися тими самими способами: спочатку на «Приджелі», потім на левітуючих черевиках по тунелю, а відрізок шляху, що залишився, переодягнувшись у бульбульців, і в цих же, але замаскованих під личаки, черевиках йшли пішки до самого купола.

– О, Сергію!.. Та мої нові друзі! Доброго дня! – зрадів Григорій Іванович, коли його активували.

– Привіт, Івановичу! – і я не приховував своєї радості від зустрічі зі своїм старим електронним знайомим.

– Сергію, давай відразу перейдемо до справи, поки нас тут не застукали, – тихо сказав мені Ворді, який після вчорашнього інциденту був у не дуже гарному настрої.

– Добре, добре, Ворді. Я тебе зрозумів, – заспокоював я його. – Іванович уже й сам радий швидше нам допомогти. Чи не так, Івановичу?

– На благо миру, на благо справедливості, все, що в моїх силах, допоможу, – відповів Іванович і поклав праву руку на свою голографічну грудину.

– Григорію Івановичу, у нас тут учора неприємний випадок стався, – почав Ворді.

– Мені дуже шкода. А що трапилось? – стурбувався електронний речник.

– Довго розповідати. Загалом, була бійка з тиронцями… Так ось, Латіра мені вчора, коли ми були вже в Сочевані, розповіла, що, можливо, вся інформація, якою ви володієте, у тому числі й ваш власний образ, знаходиться на одному певному чіпі, а не як раніше передбачалося, що у всій системі.

– На жаль, з метою безпеки, ці відомості в мені заблоковані, – сказав Григорій Іванович, при цьому схрестив руки на грудях та почухав пальцями підборіддя, що здалося мені лукавством.

– Ми хотіли б вилучити цей чіп з панелі та у сприятливих лабораторних умовах Сочевану досконально вивчити інформацію, яка в ньому зберігається, – наполегливо сказав Ворді.

– Як «вилучити чіп»?! – спитав скривдженим голосом Григорій Іванович. – Це ж моє життя… хоч і електронне… Не хочу ні в яку лабораторію! Тут мій будинок – у цьому куполі! – ствердно висловив він і попрямував по «п'яточку» туди-сюди своїми напівпрозорими ногами, періодично зітхаючи від хвилювання.

– Ну, Григорію Івановичу, – вирішила почати вмовляти його Латіра. – Не хвилюйтеся ви так. Мій батько Лідер Сочевана, який зобов'язується використовувати отриману інформацію лише для боротьби зі злом. А також він повідомив, що щойно ми захистимо нашу планету від агресора, то відразу ж реконструюємо та вдосконалимо ваш купол, щоб ви, Григорію Івановичу, продовжували свою діяльність з поінформування людей та підвищення їхнього інтелектуального рівня. За це не турбуйтеся, я обережно вилучу чіп та законсервую його в безпечне впакування.

– Звучить принадно, – замислився він.

– Івановичу, ну, правда, не упирайся, – підхопив я вмовляти його. – Я особисто буду тут щодня, щоб стежити за ходом реконструкції купола.

– А я на «Приджелі» буду доставляти Сергія та фахівців, які потрібно, – додав Бельгазо.

– Ну гаразд, гаразд. Умовили. Я б й без будь-яких пропозицій погодився, – став виправдовувати свою впертість Григорій Іванович.

– А ми й не сумнівалися, – з'явилася усмішка на бульбульській масці Латіри.

– Тим більше, як я можу сперечатися з такою прекрасною дівчиною, – усміхнувся та підморгнув Григорій Іванович у відповідь Латірі. – І якщо твій батько оголосив себе гарантом безпеки вмісту того чіпа, то розпорядитися моїм життям на ньому я попрошу тебе.

– Навіть не сумнівайтеся в моїй порядності, – відповіла Латіра.

– Ну добре, красуне. Дивись, он там, у самій глибині панелі, знаходиться жовтий чіп, на якому білим кольором нанесено логотип у формі голуба.

– У формі чого? – не зрозуміла Латіра, а я згадав, що у Сочевані не бачив жодного голуба.

– Птах такий, – підказав я. – Я допоможу тобі знайти цей чіп.

Підсвічуючи обідками рукавів наших сорочок на вміст панелі, я помітив потрібний нам чіп серед безлічі подібних та спробував дотягнутися до нього.

– Бачу. Що далі? – запитав я у речника.

– Почекай, почекай поки, Сергію, – відповів він. – Спочатку відключи мене з головної кнопки, а потім уже обертальним рухом витягуй чіп. Тільки, будь ласка, обертанням витягуй, щоби не пошкодити контакти.

– Я все зрозумів, Івановичу. Натискаю кнопку.

– Добре. Тоді до зустрічі у лабораторії, – помахав рукою Григорій Іванович.

– Скоро побачимося, – помахала у відповідь Латіра, і речник зник, після натискання на кнопку.

Обережним обертальним рухом я витягнув чіп із малюнком голуба й закріпив його в маленькому контейнері, який приготувала Латіра. Сам контейнер Латіра сховала у внутрішню частину манжети правого рукава, який призначався саме для таких цілей. Поки я з Латірою займався вилученням важливого чіпа, Ворді та Бельгазо обстежили всі приміщення купола, після чого повернулися всі запорошені з голови до ніг.