Софія і таємниче чудовисько

15. Софійка

-От невже не можна повернутись до Сяючого дерева?

- Вже не можна, ми надто запізнились, а вночі через ліс ходити небезпечно

- Ти ж помічник поліціянта, хто тобі, що зробить.

- Нічним горохолям пофіг хто я, і флуям, на яких ти можеш вночі наскочити, і всім іншим теж. Вони голодні, а я можу виявитись смачним. Взагалі-то і вдома так було, просто ми так звикли до безпеки своїх домівок, що забули про це.

- Домівки теж небезпечні.

- Ну так. Але вдома все одно знаєш де ховатися якщо що. А в лісі не сховаєшся.

- Ну то куди підемо?

- Та тут залишимось, на додачу подивимось, хто тут крім Урта вештається.

-Урта?

- Так звати те чудовисько, яке прикидається тобою. Я його знаю, взагалі-то він доволі боягузливий

- Я помітила.

Вони вже довго йшли вздовж будинку в якому була та сама кімната вхід до шафи в кімнаті Дениса. Втім, стіна будинку не закінчувалася, просто далі все більше і більше стіни ставали оплетеними якоюсь колючою рослиною. Вікна були такі брудні, що годі було роздивитися, що всередині. Хоча Софійка і намагалася піднятися навшпиньки кожен раз коли вони проходили повз вікно і зазирнути всередину. Дим помітив її дії і попросив так не робити, бо це небезпечно. Якщо там хтось спить, вона може розбудити його своїм поглядом. І не обов'язково він виявиться дружнім до них. А ще може виявитись голодним.

- А що ми власне шукаємо?

- А це незрозуміло? Двері.

- А хіба ти не можеш швидко дістатися міста ну чи якихось друзів, щоб в них пересидіти?

- Можу, але не хочу. В місті зараз теж небезпечно. А друзі будуть тільки вранці.

- Там хіба готелю нема?

- Це ж не людський світ. Навіщо готель, якщо є дорога, яка приведе тебе додому в короткі строки?

- А якщо такої дороги нема?

- Це неможливо. Довго пояснювати, чому.

Стіна вздовж якої вони йшли вже була суцільно зеленою від тої колючки, і вікна теж нею позарастали. День змінювався на сутінки і красиві самшитові кущі почали пропадати. Натомість все частіше траплялися дерева з круглими кронами.

- А ми хоч далеко відійшли?- Софійка вже спробувала подивитись назад, але Дим швидко схопив її за плече:

- Ні в якому разі не дивися назад. Можеш все зіпсувати

- І як, цікаво, мені це вдасться?

- А ти хіба, що так ще тут не робила? Мала б вже помітити. Повернутись назад - це зіпсувати одразу два шляхи. І та дорога по якій ти йшла може образитись і не приведе до мети, чи приведе, але такими харащами і пастками, що можеш загубитися і пропасти по дорозі.

- А яка друга дорога, що її можна зіпсувати?

- То шлях по якому ти вже пройшла. Теж образиться. Якщо щось забула, чи не роздивилася, то варто було йти повільніше, а тепер навіщо турбувати?

- Але якщо мені треба знов у те саме місце?

- Попроси дорогу щоб привела і йди прямо весь час нікуди не звертаючи. Ну ти ж сама сказала, що як вийшла зі тої кав'ярні і повернулася, то на тому місці була тільки скеля.

- Я подумала, що вони маскуються якось хитро.

- Ні, то ти дороги ображаєш.

- Та чого ображаю!? А до цього місця ти нас так швидко привів бо дороги були прихильні?

- Так. Дороги мене люблять, а от тебе, як виявилось, не дуже, тому і морочать нас. І як мені здається була б ти сама, тебе б вже кудись завели.

- Просто мені здається, що ми не так вже далеко відійшли. І є спокуса перевірити.

- А яка тобі різниця?

- Я хочу в ту кімнату ще раз збігати як звечоріє, поговорити з Денисом. Переконаюся,що з ним все гаразд.

- Навіть не думай. Вночі тут буде такий саме ліс як і біля Зоряного Дерева

- А є ще одне якесь особливе Дерево?

- Ну не зовсім. Вдень воно Сяюче, а вночі Зоряне.

- А чого Зоряне? На ньому, що зірки ростуть?

- Саме так. І повір, того краще не бачити.

- А чому? Таке жахливе явище?

- Ні. Просто побачити це можна, якщо ти стоїш в нічному лісі. А це вкрай небезпечно. О, нарешті!

В стіні нарешті знайшлися двері. Доволі міцні і важкі. Доволі облуплені, хоча залишився їхній первісний колір — синій. При тому що виглядали ті двері важкими, Дим відчинив їх доволі легко. Всередині була проста кімната з маленькими віконечками, які дивилися на протилежну сторону будинку. Правда там вже було зовсім темно. Дим прикрив ті віконечка фіранками. В кімнаті стояли два старі дивани. Один величезний зелений на якому валявся червоний плед. Другий диванчик був меншим, мав блакитний колір, на ньому було розкидано безліч маленьких вишитих подушочок.

- І довго нам тут чекати?

- Поки не стане достатньо світло. Ти спи, якщо хочеться. Я поки спробую поспостерігати.

- Та спати ніби то зарано. Котра зараз година? Тут час спливає так само як і вдома?

- Приблизно пів на десяту. Так, час синхронизовано.

Дим підійшов до стіни і почав водити руками по старих бежевих шпалерах.

- А що ти робиш.

- Взагалі в таких місцях є замасковані схованки. Якби я був тут сам, вони були б за панеллю в стіні. А оскільки є ти, то місце може змінитися. Де б ти влаштувала схованку тут?

- Десь в дивані, чи під дошками підлоги. А що саме ти шукаєш? Якщо якійсь папір, то можна і під килимом чи ковдрою, чи в подушках пошукати.

- От в тебе уява. Давай допомагай. А шукаємо ми те з чого дізнатися інформацію. Від газети чи книжки до кишенькового телевізора чи смартфона. Воно точно тут є, просто ховається.

- Ну добре та половина твоя, а ця моя. А скажи мені будь ласка, хіба в тебе не темно-зелена футболка була?

- Можливо.

- То чого вона зараз світло-сіра?

- Не помітив, як поміняв. Твоя шкільна форма теж стала охайнішою.

- Та з нею все зрозуміло, вона поновилася, коли я в дзеркалі відбилася. Отой Урт точно не по гілках в лісі стрибав, а просто по школі ходив, от і не забруднився. Але ти ж не відбивався.

- Взагалі то можна вибирати свій зовнішній вигляд. Просто я не бачу сенсу міняти щось окрім одягу. Ось і все.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше