Софія і таємниче чудовисько

18. Софійка

Ій снилось бабусине село. Десь вона лазить поза городами і попереду біжить сірий смугастий кіт. Вона все намагається наздогнати його, але не виходить. А навколо все зелене і висока-висока трава. Кіт то виринає з неї, то майже повністю ховається в ній, тільки кінчик хвоста і видно. І вона точно знає, що від кота відстати не можна, бо він веде її до Дениса.

- Прокидайся, ніч скінчилася,- хтось легенько трясе її за плече. Чий це голос? Гості якісь приїхали? І все тіло ломить. Ліжко точно чуже. То, може, це вона в гостях? Ще мить і вона згадала. Точно, це ж Дим. А вона сама потрапила в якійсь химерний світ. І їй треба добратися додому самій, а не Дениса шукати. Хоча і там коло нього якесь чудовисько лазить і не одне. Нарешті відкрила очі. Ну, принаймні, кімната така сама, як і була з вечора. А Дим поміняв сіру футболку на фіолетову сорочку. Першим ділом намацала рюкзак. Там гребінець, який вона витягла з віддзеркалення кімнати брата. Бо це біда буде, якщо його нема. А, знайшла. Її кучері нерозчесані залишати не можна, бо почне збирати всіх мошки і гілочки навколо.

- Куди зараз підемо?

- Спочатку до Сяючого дерева, випустимо Міку. А потім підемо до Пана Судді.

- Інтонація в тебе підозріла. Хто такий той Пан Суддя?

- Це той хто розсуджує, коли є суперечка в договорі.

- Але в мене нема договору.

- Я це знаю. Але Пан Суддя, можливо, знає, як тут вдіяти, щоб тебе повернути. Я тобі більше скажу, він точно це знає, і, скоріш за все, може це зробити сам.

- Навчиш мене тими дорогами ходити швидко?

- Та я ж тобі, власне, все розповів, просиш дорогу привести туди куди тобі треба і йдеш, нікуди не звертаючи і не обертаючись. Просто дороги різні бувають і по різному водять. І по різних дорогах можуть бути найрізномантніші обставини. Іноді дорога може провести такими місцями, що ти не зможеш по ній пройти, по дну річки наприклад. Тому з дорогою треба бути ввічливою і чемною. Розумієш?

- Та вже розумію, мене одна така капризуля в отруйну траву ледь не завела. Ну, я тобі розповідала. А є дорога, що приведе одразу до Сяючого дерева?

- Та ні, треба комбінувати дві дороги до Рожевого лісу і уже в лісі до дерева.

- А якщо йдеш не по дорозі, можна кудись вибратись?

- Ну, кудись можна, а чи тобі туди треба?

- А мапи в цьому світі є?

- Аж занадто багато , які доволі сильно відрізняються одна від одної. І найогидніше те, що всі вони працюють. Місцеві в них розбираються, а я маю лише найзагальнішу і просто домовляюся з дорогами.

-Можна ще питання?

- Можна. Я сам скажу ,якщо ти мене дістанеш.

- Як я вибралася з пустелі? Там наче і дороги не було? За трояндою бігла так, але таке відчуття, що пробігла дистанцію в кілька разів довшу, ніж пройшла до того за якісь хвилини.

- Це тобі троянда шлях проклала. Є тут такі особливі істоти, які можуть прокладати нові дороги. Тому тебе Полі до неї і направив, бо в пустелі дорогу доволі важко знайти.

- О, точно! А як взагалі знайти дорогу, щоб її попросити, навряд чи вона з'явиться, якщо я кричатиму киць-киць.

Дим склався навпіл від сміху.

- Точно ні,- трошки віддихавшись нарешті вимовив він,- киць-киць дорозі, це ж треба! Якщо і надибаєш якусь, вона скоріш за все проведе тебе через такі нетрі, що ти ніколи вже не будеш ставитися до доріг з неповагою, якщо виживеш.

- То як їх знайти?

- А як ти знайшла їх в лісі?

- Я думала, що то Міка втрутилась. Дорога просто була, коли я звернула на неї після того як наздоганяла ту троянду.

- В тому то вся справа, просто роби крок за кроком, визначивши мету, і помітиш як дорога з'явиться. То що, ходімо?

Поки вони розмовляли Софійка нарешті розчісалася і якось заплела коротеньку косичку. Може хоч цього разу не понабирає дрібного сухого листя у волосся. Вона вийшла за Димом назовні. Такий самий пейзаж, що вона бачила вчора, виходячи з дверей дзеркального відображення денисової кімнати. Такі самі фігурно підстрижені кущі самшиту, світло-зелене небо, і мощені доріжки.

- Можна я тепер попрошу дорогу привести нас до Сяючого дерева?

- Навіщо?

- Хочу потренуватися

- Ну, в принципі, я не проти. Але варто спочатку попроси їх привести до Рожевого лісу, а потім коли вже будемо в лісі- до Сяючого дерева.

- А, власне, чому? Є принципова різниця? А яка?

- Ой, ну добре, краще подивися сама, і все зрозумієш.

Софійка стала на першу ліпшу доріжку вимощену різнокольоровими плитками і попросила:

- Шановна Дорого, будьте ласкаві, приведіть нас до Сяючого дерева, по можливості швидко і приємно, а і ще безпечно.

Дим підняв брови

- Дуже непогано як на перший раз. Шановна Дорога, це ж треба!

- Ти ж сам сказав, що вони можуть ображатися. Ну то пішли, чи почекаємо поки порегочеш?

Вони рушили дорогою, яка як і минулого разу просто вела їх через кущі самшиту, потім арки з гліциніями. Втім лісу з перехрестями не спостерігалося. Вони йшли через поля з різноманітними квітами, над якими гули дивні метелики, що мали тулуб маленьких сріблястих рибок і крильця бабок-махаонів. Іноді аж на небокраї виднілися якісь будівлі. Більш за все вони нагадували скупчення веж складених з різнокольорового каміння.

- То міста?

-То одне й те саме місто, просто дорога нас чомусь колами водить.

- Думаю, це тому,що я попросила, щоб вона провела через приємні місця, от вона і старається. Дивись як тут красиво. Дякую, пані Дорого.

- Знаєш, я теж намагався з ними потоваришувати на початку. Але не схоже, що мої добрі слова на них якось подіяли.

- Але ж тебе дороги слухаються. Чи я щось не зрозуміла?

- Слухаються. Але приводять далеко не всюди ,де я попрошу.

- А  може то раптом небезпечні місця. Тоді я думаю, що вони за тебе переживають і намагаються вберегти.

- Звісно, що то небезпечні місця. Я ж помічник поліціянта. А сенс їм це робити? Я все одно туди добираюся, просто по бездоріжжю і в кілька разів довше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше