Софія і таємниче чудовисько

23. Софійка

Дорога явно намагалася з нею потоваришувати. Бо через Рожевий ліс до Сяючого дерева провела приблизно за тридцять кроків. І пролягала широко, щоб отруйна трава навіть шансу не мала торкнутися подорожніх. І як не дивно підійшли вони з того самого місця, що і вчора. Бо плетена драбина виявилась з протилежного боку стовбура. Всередині в невеличкій клітці сиділа Міка і збирала кубік Рубіка. Де вона тільки його взяла?

- Створила сама, в когось з хлопців приблудлих бачила,- голос Міки звучав байдуже і відсторонено. Якби так розмовляла Катруся чи Ганнуся, Софійка б точно знала, вони образились і чекають на довгі щирі вибачення. Софійка вже почала обмірковувати, щоб їй такого сказати...

- Ну якщо він тобі цікавіший,- випередив її Дим,- то посидь ще, а ми підемо справами займатись. А завтра я тебе точно випущу.

- Ні,- верескнула Міка,- випускай зараз,- мене вже дістало оте сидіння. Я з вами піду...

- Що до Пана Судді?

Неозброєним оком було видно, як затремтіла Міка.

- Я проведу вас до входу до його резиденції,- Міка трошки вгамувалася.

- У Пана Судді є резиденція?

-Та яка там резиденція! Руїни якихось будівель. Полі напевне навіть не може розповісти, від чого ті руїни залишились.

- То як він там живе?

- А йому багато не треба, я думаю,- знов втрутилася Міка,- ніхто не знає, як він виглядає. І є думка, що він просто не має тіла, як ми. Хоча я її не поділяю А ще він дуже могутній. Якщо хтось і може відправити тебе додому, то він точно.

- Еге, Гудвін Величний і Жахливий якійсь. Дим в тебе є заповітне бажання?

- Так, я хочу додому. Але на добрих фей тут не розраховуй. Міка, а чого ти взагалі в Софі вчепилася?

- Бо вона мене врятувала від Тої Скаженої Бродячої Троянди.

- Міка, ну ти ж не вперше ту троянду дражнила. Чудово мала розуміти, чим це могло б скінчитися. І точно прийняла міри заздалегідь, щоб викрутитися. То не треба розповідати про свою безмежну вдячність до Софі.

- А ти хіба не знаєш, що бувають прорахунки навіть в найкращих планах? Софі мене дійсно врятувала. Тому я хочу віддячити.

- Ага,- це було сказано таким іронічним тоном, що не залишало жодного сумніву, що Дим їй не повірив ні на мить.

- Та що поганого, що вона піде з нами?

- А що хорошого? Я не знаю, як до неї поставиться Пан Суддя. А він взагалі-то дуже вередлива істота. Не попадемо під настрій, доведеться приходити іншим разом.

- Та вона ж сказала, що в резиденцію не буде заходити.

- А ще вона сказала, що він могутній. І те що вона не заходитиме в резиденцію, а просто постоїть біля входу особливо нічого не змінить.

- Думаєш, я вам заважатиму?- знітилася Міка.

- Я б волів, щоб ти не ходила, а якщо хочеться, то залишилась би не ближче ніж туди погоджуються підходити дороги.

- Давай так,- швидко погодилась Міка.

- А що значить не ближче ніж підходять дороги?- поцікавилась Софійка.

- Ну я ж тобі розповідав, що в Рожевий Ліс місцеві дороги намагаються не заходити.

- Так, і що?

- А те, що до Резиденції Пана Судді вони взагалі не ведуть, і обходять її дуже сильно стороною. Ну і інших обводять.

Знов домовлятися з дорогою. Доведеться вмовляти. Хоча Софійка подумала, що нащо вмовляти на речі які та дорога не хоче робити. Гіпотетично можна вмовити, але образа буде дуже сильною. Особливо, якщо дорога має м'який піддатливий характер.

- Ну, хто з дорогою домовлятиметься,- спитала вона Дима.- Я чи ти?

Потай розмірковувала так, що краще хай дорога обазиться на Дима. Хоча він занадто досвідчений, щоб встояти в таку халепу. Або вона не вмовлятиме вести їх аж до резиденції Пана Судді, а просто привести як найближче, а далі вони самі

Очевидно Дим мав схожі міркування:

- Шановна дорога, будь ласка приведи нас до халупи Старого Самітника-скнари найшвидше і найбезпечніше,- він на якусь мить замислився і додав,- і, по можливості, хай це будуть симпатичні місця.

А Дим швидко вчиться. Ще годину тому його насмішило, що вона звертається так ввічливо до дороги.

- І щоб можна було де перехопити поїсти,- верескнула Міка,- чуєш, дорого!?

- І будь ласка, провели через те місце, де Міка може щось вхопити поїсти.

- Тортулєток,- Міка вхопилася за свій шанс,- червоних чи помаранчевих

- Та ходімо вже,- Дим швидко пішов до краю галявини. Коли Софійка з Мікою його наздогнали, то виявилось, що в тому місці, де закінчувалась галявина і мала починатися отруйна трава прокладена дорога. Чи то була та сама дорога, що привела їх сюди, чи якась інша Софійка не змогла б сказати напевне, бо навіть під час їх подорожі дорога міняла свій вигляд. А як їх ще розрізнити?

Ця дорога теж була мощеною, але мощена різнокольоровою цеглою. Іноді, навіть, траплялися декоративні цеглини з візерунками чи написами. Софійка іноді встигала прочитати деякі з них: "Салон краси для павуків" "Залиште ваші контактні дані" "Краще погана дорога, а ніж поганий супутник". Цікаво, а остання фраза- це дорога про щось натякає, чи то просто випадковість? З Рожевого лісу дорога дуже швидко вивела до якогось поселення, і тепер вони вже йшли вулицею з різнокольоровими одноповерховими будиночками. На вулиці росли дерева з сріблястим листям і червоними плодами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше