Софія і таємниче чудовисько

24. Дим

Не те щоб він сам не знав як дістатися до Резиденції того Пана Судді. Але проходити через Пропащій ліс разом з Софі-Світланкою треба було з набагато більшою обережністю. То не Рожевий Ліс, що просто вередує. Пропащій ліс істота серйозна і жартувати не стане, а просто зжере будь-кого недостатньо обережного, або спритного.

- Тоді для чого нам Сонях, якщо ти сам дорогу знайти можеш?- не відставала від не нього ані на крок Софі-Світланка. От нащо їй та палиця проти Пана Судді? Він же безтілесний. А, точно, він забув її попередити. Ну добре хай тягне, може чимось допоможе.

- Як захист,- треба максимально відповідати на її запитання. Необізнаність народжує страх. А на страх набіжать монстри. Ну, вдень то навряд. Але навіщо дражнити Пропащій Ліс. Він же ж Пропащій не тому, що сам пропав, а тому що в ньому пропасти можна.

- А конкретніше? Який саме захист?

- А ти не перебивай, то дізнаєшся. Я думку формулюю. Давай одразу: Пропащій ліс то дуже голодний монстр, який вдень дрімає, хоча і може прокинутись. Але навіть коли він нічого свідомо не робить, крізь нього йти небезпечно. Полі казав, в нього дія як в галюциногенних газів. Тобто побачити можна всякого. І тут головна пастка. Бо глюки ті направлені винятково на те, щоб тебе налякати. А якщо ти наляканий,. то починаєш робити дурниці. При чому ті глюки дуже винахідливі, так що можна заподіяти шкоду і собі в супутникам. Розумієш?

- Я, здається, таке в якомусь фільмі жахів бачила.

- Любиш фільми жахів?

- Ні, нудно. Два варіанта кінцівки: або герої перемогли, або героїв перемогли. Мені детективи більш до вподоби. Чи пригоди. То, навіщо нам Сонях?

- Ну ти ж бачиш, що він туман?

- То й що?

- Він накрив нас собою і ми наче відгородженні. Навіть, якщо почнуться глюки, ти чи я завжди зможемо втримати голову холодною і тверезою.

- Тобто глюки все одно будуть?

- Навіть не сумнівайся,- це озивався Сонях, його голос тепер звучав зверху,- але ти просто пам'ятай вони повністю безпечні для тебе, поки ти не злякалася. Тож, головне не лякатися.

- А що трапиться, якщо злякаюсь?

- Тоді глюки підживляться твоїм страхом і матеріалізуються, і захочуть ще.

- Але вбивати вони тебе не стануть,- поспішив її заспокоїти Сонях,- бо ж мертві не бояться і користі з них не буде. Просто ти сама можеш вмерти з переляку.

- Сонях, а тобі не страшно?

- Ні. Вони поки не вигадали, чим мене налякати. Я ж бо дуже старий, а старим не страшна навіть смерть. Ну, я так думаю. Ви, будь ласка, прискорюйтесь, бо я не можу тут лазити весь день.

- А от що тобі ще робити?- Дим як раз перелазив через звалене дерево, на якому поріс густий червоний мох, що сочився рідиною. Дуже схоже на кров. Глюки почалися, чи то

просто місцева рослинність така?

- Я знайду не переживай,- голос Соняха звучав байдуже,- щоб не чекати даремно

- А я не даремно, я розмірковував над ситуацією.

Дим спробував сконцентруватися і вигадати щось, що допоможе з цим чагарником, що стає дедалі густішим. Як там Поллі показував, замислись і відчуй, що тримаєш це в руці. А що я маю тримати, як не придумав, що саме? Добре, просто, що може допомогти. На розсуд того, хто за це відповідає. Результатом стало довжелезне мачете. Можна вже рубати гілля, що ставало все густішим. Іноді гілля ойкало, іноді стогнало, кілька разів зрубані гілки сочилися кров'ю. Ну, принаймні, це було схоже на кров.

- А по річці хоч частину шляху проплисти не можна? Сонях ти не знаєш де дістати човен? Я впевнена, що знаєш.

- Софі, тут у води дві забавки: чи ти п'єш її чи вона тебе. І човен тут не допоможе.

- Нічого не зрозуміла.

- Це річка-хижачка,- втрутився Дим,- Вони всі такі, просто силу мають різну, тому і наслідки різні. Ця річка сильна. Як задумаєш в ній скупатися, то так і залишишся там.

- Втоплюся. Ну то так би і сказав. Сонях, нащо ті метафори?

- Не втопишся. Ну не в тому сенсі, як вдома. Річці не потрібна твоя смерть.

- Що, знов страх?

- Скоріше безнадія, бо той кого вона забрала назад вже не повертається. Продовжує жити там під водою, і на берег не вибереться.

- Наче русалки...

- Ну, можливо, але русалки то втоплениці, тож мертві, наскільки я пам'ятаю. А тут залишаєшся живим.

- То через річку взагалі не можна переправитись?

- Ну існують ще мости, але за те щоб їх перейти треба заплатити тим, хто їх зайняв. А ще можна повітрям, якщо в тебе є серед знайомих, той хто літає.

- Нам же через неї не треба переправлятися?

- Наскільки я пам'ятаю, то ні, але вона може мати іншу думку?- це до бесіди долучився Сонях.

- Тільки не кажи, що вона може змінити русло і швиденько притекти до нас.

- Не зовсім так. Річки істоти доволі ліниві, ну окрім гірських, але в тих просто характер такий. То жодна річка не мінятиме русло просто щоб впіймати аби кого. Ну хіба, що дуже голодна. Чи їй дуже нудно. Річка мінятиме русло, якщо відчує, що десь є гарна пожива. Ну якщо ти сама почнеш випромінювати безнадію. Розумієш? Чим більше твоя безнадія, тим швидше тебе знайде якась річка. Чи кілька річок. Оточуютьтак, що шлях залишається тільки один- на дно. А так ви їй не цікаві.

- Ти якось занадто обізнаний в цьому,- Дим не відволікався від прорубання шляху, але схоже до розмови прислухався уважно.

- А я що ніколи не розповідав? Я-єдиний живий мешканець цього світу який побував на дні річки і повернувся на суходол живий. Щоправда в іншій формі.

- То це тому ти такий,- Дим відзначив, що в його власному голосі проскочили нотки жаху.

- Ну так. Але так набагато зручніше, ніж у твоєму вигляді, повір мені. Доречі, я тобі підкажу. Якщо відчуєш надію, річка від тебе втече. Власне моя мене просто виплюнула. Причому в моєму випадку, то була не надія на втечу. А просто надія на хороше оповідання, чи приємну розмову. Вона саму цю емоцію не переварює. Думаю, я їй добряче зірвав травлення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше