26. Софійка

Дим сказав, що вони прийшли. Але вибачте, це не те, що називається резиденцією. То максимум її руїни. Як Міка і попереджала. Кам'яні залишки стін, чи того що могло бути стінами. Ось вони вийшли на мощену вузьку дорогу. І скрізь по землі батоги троянд. Великі червоні квіти. Красиво. Де той Пан Суддя? Софійка себе відсмикнула. А ну як Пан Суддя читає думки, і вирішить, що то неповага?

- Дим, то де його тут шукати?

- Ходімо вперед. Ми вже в Резиденції, тут куди не йди, все одно прийдеш до Пана Судді

От цікаво, а в Дима немає відчуття, що вони йдуть прямісінько в пастку? Чи він сам в іще більшій пастці?

- Не переживай, я тебе виведу в будь-якому разі

- Думки прочитав?

- Не всі, трошки вихопив і все. Взагалі-то, думки не так просто читати. То ж є потік, і власник знає, що й до чого, а той хто намагається прочитати просто спостерігає за бурхливим замутненим потоком перемішаним з сміттям. Розумієш? Найголовніші думки на поверхні. Але найголовніші не завжди важливі.

- Це як?

- Ну, наприклад, людина може знати безліч таємниць Всесвіту, які як раз тобі потрібні. Але якщо він спраглий, то ти максимум отримаєш безліч інформації про воду. Що за інформація залежить від людини. Але то навряд чи буде щось тобі потрібне. Зрозуміла?

- Ну так. А як ми дізнаємось що прийшли?

- Там встановлений постамент круглий і стіна по колу, не переплутаєш.

- А на постаменті хто?

- Нікого. Я хіба не казав? Пан Суддя безтілесний.

- А, тобто тільки голос чути? Ну точно Гудвін.

- Він взагалі не людина, я кілька разів випадково вихоплював його думки. Людина так не мислить.

- А що саме там?

- Та там і не зрозумієш суттєво. Але відчувалося захоплення які ми з Полі апетитні, і разом з тим, які ми огидні. При чому він реально не мав бажання нас їсти, скоріше була якась відраза і роздратування на Полі. Але якісь не людські, я тобі навіть пояснити точніше не можу.

- Дим, а Полі- то скорочене від ПОЛІціянта?

- А я вже почав думати, що ти не здогадаєшся, і доведеться розповідати самому.

Почав він думати. Бреше, навіть і не думав казати .

- То чому Полі мене до тебе відправив, а не допоміг сам?

- Я тобі обов'язково розповім все. Після розмови з Паном Суддею, якщо тобі дійсно буде треба. І ще одне. Спробуй не випромінювати негативних емоцій. Я саме про пасивні. Якщо сердишся, або роздратована, чи ще щось таке- випускай пари одразу.

- І це по-твоєму не випромінювати?

- Це набагато краще зробити один раз, ніж стояти і мовчки кипіти і підгодовувати його весь час. Якщо випустиш пари одразу, він чи вхопить чи не вхопить, а як мовчки кипітимеш- точно нажереться, розумієш?

- Розумію. А це ми вже прийшли?

Дорога вимощена дрібною бруківкою привела їх до Широченної круглої будови без даху, що щільно заросла трояндовими батогами. Всередину вів арковий прохід і можна було побачити що стіни тут десь метри зо три товщини. Можливо, колись то була кругла вежа від якої залишився тільки перший поверх без стелі. Хоча невідомо, чи бувають такі широкі вежі. Втім, що це було, навряд чи хтось зможе зараз відповісти, навіть Пан Суддя. Всередині будови стояв кам'яний постамент, який трохи нагадував залишки величезного трону. Ну при дуже великій уяві. А може й ні. Софійка відсмикнула себе, бо більш за все воно нагадувало купу каміння. Так дуже красивого з вишуканим різьбленим орнаментом, але наваленим без всякої логіки. Все крім дороги до постаменту було оплетеним трояндовими батогами: і земля, і внутрішня частина круглої стіни, і кілька величезних колон що стояли всередині цього двору. Може на колонах і стінах теж було різьблення, але під тією щільною зеленню розгледіти було неможливо.

Вони з Димом підійшли до самого постаменту. Дим трохи вклонився приклавши праву руку до серця.

- Вітаю Пан Суддя,- голос Дима звучить з гідністю і повагою.

- Вітаю, Дим-помічник. Кого ти до мене привів?

- Це Софі. Вона з того самого світу, що і я. І їй треба додому.

- А я тобі нащо? Ти вмієш сам все потрібне робити, навіть краще за Полі. Витягай обмінянта і відправляй її. Чи обмінянта з'їли і ти прохаєш про особливі умови?

- Обмінянта немає взагалі. Її сюди закинули без угоди і договору.

- Неочікувано. Почекай, а хто це міг бути? Стурс? Та ні, він на місці. Тілалія? Та ні, та теж на місці. Ллука? Йому на таке сил не вистачить...

Пан Суддя почав перебирати різні імена, раз за разом відкидаючи їх. Дим закотив очі і зітхнув, але не перебивав. Софійка озиралася. Їй не вірилось в безтілесність пана Судді. Дуже вже той голос... Густий. Він висів в повітрі, і від нього воно ставало щільним, як вода. Та й думка про Гудвіна засіла в голові. Та де ж він ховається? Ну можна припустити, що Пан Суддя, щось схоже на Соняха, тоді все одно десь має бути той димчастий серпанок, який говорить до них. Але тут не вдавалося вгадати звідки ж йде той голос. Він був доволі низький і повільно клубочився накриваючи всю трояндову галявину аж до самих стін. І йшов, здавалось, з усіх боків, повільними хвилями накриваючи їх з головою. Та що ж це таке?! Де ж він ховається? І по галявині не походиш, не роздивишся- трояндові колючки не надихають.

- Щось, навіть, і не вгадаю. Хто таке міг вчинити?- нарешті зупинив бурмотіння Пан Суддя,- ти розібрався хто?

- Урт.

- Це ще хто такий?

- Він живе в Східному борі, іноді під'їдає дитячі страхи.

- Чудовисько-пугальник змогло затягти сюди підлітка? А ти мені не вішаєш? Що у вас там вішають?

- Лапшу,- відповіла Софійка автоматично, бо дуже пильно вдивлялася навколо, розраховуючи впіймати Пана Суддю, і трошки забулася,- на вуха,- уточнила вона.

Вона помітила, що Дим сховав посмішку. От що вона такого сказала?

- Дякую, Софі. Як тобі наш світ?

- Красивий, але мені б краще додому, у мене там справи.

- Та ти що! Так і в мене справи. Я ж тобі не... Як ті називаються? А! Не служниця, щоб твоїми справами займатися замість власних.