36. Ганнуся

Суботній ранок. Може це все наснилося? І сьогодні Софійка її просто викличе з дому і вони підуть гуляти. Куди-небудь. Може, нема ніякого Урта, хижака, задзеркалля? Може, пожежа в класі вчора просто привиділась? Може, Даню вона вчора теж не била? Ні, це хай залишається. Даня яскравий приклад того, якою короткою може бути людська пам’ять. Вона чудово пам’ятає який він був.

Він розумний, так. І має і мав в минулому чудові навички того як вивести людину з себе. Вона чудово пам’ятає заплаканих дівчат, які в безсилій люті кидались на нього, бо він цілеспрямовано бив по болючих місцях. Словом звісно. Не кулаками. Жодної нецензурщини і наче все правда, але сказано було так... і зачеплені були такі теми, що його опоненти вибухали і лізли в бійку не зважаючи на наслідки. А наслідки завжди були для них поганими. Бо для всіх інших це його опоненти виявлялися агресивними неадекватами, а він бідолашною жертвою. І тут Даня раптом змінює поведінку, і Софійка це приймає. Людині варто дати шанс. Ну так вона зрозуміла тоді поведінку Софійки. Але може Софійка просто про це не замислилась. Даня змінився і змінилось до нього ставлення. Але Ганнусю то дратувало. Даня не вмів співчувати і міг проявити жорстокість заради дослідницьких цілей. І він зовсім не має вбудованого внутрішнього гальма під назвою співчуття і совість. Чому всі забули або начхали який він був, варто йому було лише змінити поведінку? Ганнуся бісилася і ніяк не могла довести своє обурення до Софійки. Софіка в таких справах легка. Занадто легка. І таки вляпається через таке відношення в халепу в тому задзеркаллі. Час вставати. Треба перевірити Урта. А потім простежити за тими трьома і показати їх Диму. Оскільки Дим нічого не сказав по розмір дзеркала, то кишенькове дзеркало мало підійти. А перевірити зв’язок можна просто зараз. І вона вибила ритм на великому дзеркалі що висіло на стіні.

- Софія, Дим,- покликала Ганнуся

- Що там? Знайшла кого показати?- спитало дзеркало голосом Дима, хоча відображення в ньому не змінилось. Разом з його голосом чувся шум натовпу, дзеленчання дзвоників, якась лайка і звук, наче наливають рідину.

- Перевіряю зв’язок,- пояснила Ганнуся, відчуваючи сором, що даремно його потурбувала.

- Зв’язок працює,- голос Дима звучав байдуже.

- А кишенькове дзеркало підійде?

- Будь-яке підійде. Ще щось?

- Поки ні. Я зв’яжусь, коли буде кого показати. Бувай.

- Бувай.

Розмова розвіяла дурні думки. Софійка дійсно аж надто легка, але якщо її хтось спробує образити вона битиме його до останнього чи палицею чи кулаками. І це відчувається при вже при знайомстві з нею, і ніхто не хоче зв’язуватись. Так, і що треба для того щоб показати Диму хижака? Дзеркало А ще? Раптом дзеркало на стіні показало дивну вулицю з такими різноманітними будівлями, що одразу і не здогадаєшся, що це. Просто посередині линув натовп. Не людський, людьми там були тільки Дим, який все ще був видимий як димчастий силует та Софійка. З ними йшов маленький білий пухнастик з коричневими плямками, він діставав Софійці до коліна. Їхали якісь дивні автомобілі, хоча навряд чи вони працювали на бензині. Деякі будівлі були оповиті зеленими рослинами, але ліани тих рослин ворушилися явно не від вітру. Одна, здається, навіть поцупила в когось капелюха.

- Як це?- здивовано прошепотіла Ганнуся жадібно вгледюючись в дзеркало.

- Бачиш нас?- знов почувся голос Дима.

- Так. Це можна робити з мого боку?

- В принципі так, але треба потренуватися , щоб вийшло. Так що, поки що то буде раз на раз. Відключити як, здогадалася?

- Взагалі уявлення не маю.

- Подумай не про Софі, а ще про когось, хто не втрапив в цей світ і ніяк з ним не пов’язаний, щоб навіть думки від нього не блукали в цю сторону. Розумієш? Вона тут, а ти там, і думаючи одна про одну ви встановлюєте зв’язок через дзеркала. Просто тут такі смартфони. А якщо дуже переживатимеш, як вона тут, завжди зможеш так на неї подивитись. Тільки поговорити не вийде, якщо в неї дзеркала не буде.

- А як ти зі мною розмовляєш?

- Досвід. Я просто знаю де відшукати дзеркала, і звик звжди їх перевіряти. А на цій вулиці їх повно. Не переживай, тебе важко помітити. В мене просто професійна деформація,- здається на кінець фрази йому стало смішно.

Так що ж таке вигадати, щоб не було пов’язано з Софійкою? Блін, а то реально складно, коли знаєш одна одну чи не з пелюшок! Вони навіть до бабусь одна одной в гості навідувались! Хоббі? Та ну, то навіть смішно, не відволіче хоббі думок... А вулиця з дзеркала не зникає. Просто чудово, зараз мама зайде і буде і шок, і креатив, і виклик уфологів на домівку. То що? Неможливо викинути людину з голови, коли переживаєш за неї. Може зайнятись чимось таким, щоб зайняло всю увагу і витіснило взагалі всі інші думки. Окрім ігор в телефоні- пожирачів часу нічого на думку не спадає. Непогано, треба спробувати. Трійця в дзеркалі зупинилася поговорити з торговце якимись синіми плодиками. Що займає всю увагу? Математика? Бісер? Блін та не комп’ютерну гру ж зараз ввмикати. Хоча...

- От нема більше розваги в суботу вранці, ніж от той твій телефон.- мама зазирнула покликати на сніданок і побачене їй не сподобалось. Ні смартфон вона не відбиратиме, то подарунок на день народження. Але бурчати нащо його купили буде до вечора. Дзеркало позаду неї слухняно відображало кімнату. Ганнуся швиденько вискочила в коридор, щоб воно не запустилася знов. Телефон заверещав. От точно якісь неприємності. Достатньо побачити хто дзвонить: Даня.